Объяснение:
Тю́ркский кагана́т, Тю́ркютский кагана́т или Гёктюркский каганат[источник?] — крупное средневековое государство в Азии, созданное племенным объединением древних тюрок во главе с правителями из рода Ашина. Одно из крупнейших государств в истории. В период наибольшего расширения (конец VI века) контролировало территории Северо-Восточного Китая (Маньчжурии), Монголии, Алтая, Восточного Туркестана, Западного Туркестана (Средней Азии), Казахстана, Крыма и Северного Кавказа. В 542 году этноним «тюрки» впервые встречается в китайских источниках.
Відповідь:
У рамках візиту Даріуш Чая виступив 6 квітня в Дзеркальній залі Університету з публічною лекцією “Причинки до антропології міста: міфічний образ Венеції”. Під час лекції польський професор розглянув поняття міста як цілісного узагальнення нашого досвіду, міста як осередку міфів та міста як промовця, що розповідає про нас.
Окрім цього, Даріуш Чая розказав про “Венеційську Книгу, яка дивує й інтригує”, демонструючи на прикладі Венеції специфіку бачення і трактування міста. “У Венеції людина – додаток до ока… Венеція – “окоцентричне” місто, але можна заплющити очі й послухати його. Венеція – місто тиші…”, – сказав Даріуш Чая.
Під час зустрічі демонстрували фільм “Відголоси, післяобрази” (Poglosy, powidoki), в якому Даріуш Чая представив інший бік знаної всім Венеції.
“Я обрав Венецію не як щось конкретне. Венеція, яку я сьогодні висловив, – це сукупність сенсів; мала частина більшого цілого. На кожне місто варто подивитися по-іншому. Лише так зможемо розповісти щось нове про ці міста, краще їх пізнати…”, – резюмував польський професор.
Окрім публічної лекції, у рамках “Університетських діалогів” Даріуш Чая узяв участь у семінарі “Інтелектуальна біографія” 7 квітня в Центрі гуманітарних досліджень, де розповів про місця, що найбільше вплинули на становлення Чаї як особистості, та про людей, які посприяли його розвитку.
Про особливості бачення й трактування міста, про Львів і міське міфотворення Даріуш Чая розповів “Каменяреві”.
– Більшість культурологів і філософів зазначають, що кожне місто має дух. Ви встигли розповісти про дух та бачення Венеції. Який дух Ви відчули у Львові?
– За приїхати до Львова прийняв дуже охоче, бо ніколи не був у Львівському університеті, але причина не лише в цьому. Зі Львовом мене пов’язують родинні зв’язки: моя мама – львів’янка…
Уперше побував у вашому місті 1969 року. Чітко пам’ятаю цей момент, бо на телебаченні саме демонстрували, як американці висадилися на Місяць. Це дуже яскравий мій спогад, який досі часто приходить до мене в снах…
Повернувшись сюди через сорок років, розумію, що не пам’ятаю міста, бо був тоді надто малим.
Однак на перший погляд можу сказати, що це місто є дуже живим. Не йдеться про його чистоту, реставрацію будівель чи події в місті. Львів має щось неохопне, що можна назвати духом цього міста. Цей дух невидимий – він десь між мурами Львова. Це місто з розмаїтими структурами та нашаруваннями, накладеними одне на одне. Місто різних світів. І цих світів сьогодні вже немає… немає осередку єврейського, чи осередку вірменського, але відбитки цих світів є… Вони відчутні… відчутна іншість цього міста… Львову вдалося не стати музеєм, не стати бутафорією. Львів є живим містом, не остаточно відчищеним, вималюваним, відреставрованим…
Розумію, що таким місто буде недовго, на Львів чекає багато змін. Але доки ці зміни й удосконалення всієї структури не дійшли до Львова остаточно, місто лишатиметься живим.
Як приклад повільного відмирання міста наведу чеську Прагу. Прага – красиве місто, одне з найкращих і найсимпатичніших у Європі. Проте Прага – це радше макет, атракція, це не живе місто. Жива Прага лише по інший бік від центральної частини цього міста, де живуть люди, які не є придатками до мурів, а є людьми, які живуть простим життям. Щодо центру Праги, то це лише красиві мури, кнайпи й офіціанти, які говорять виключно німецькою, бо німці їм найбільше платять… Багато років тому це був світ цікавий, це було місто трохи брудне, трохи занедбане, але дуже цікаве і живе. Коли я приїхав до Праги через кілька десятків років, то неможливо було витримати того, що сталося з цим містом…
У Львові це життя є… Ви відкриті для інших, але ви добре обороняєтеся від впливу цивілізаційного світу. Львів – те місто, яке є живим колажем різних думок, культур, релігій…
Місто, яке виросло над собою…
Другий іб – суто антропологічний і залежить від здатності дивуватися. І якщо з’ясовувати, чи можуть львів’яни побачити своє місто заново, то треба спершу відповісти на запитання: хто саме?.. Не вірю, щоб усі змогли побачити місто по-новому або віднайти щось інше, непізнане… Це дуже важко. Ідеться про зміщення свого погляду буквально на сантиметр: дивишся на предмет і бачиш його в один іб, а щойно змістиш свій кут зору на сантиметр, побачиш зовсім інший предмет. Така сама ситуація з містом… Варто дивуватися із чогось повсякденного, і це дасть змогу пізнати нові грані старого міста. Але, повторюю, така здатність, таке бачення доступне не всім. Воно підвладне лише тому, хто має відчуття іншості, вміє дивуватися іншому, відчувати спільність і відмінність світу.
– Людина творить місто чи місто творить людину?
– Найбільш філософська відповідь на це питання – і так, і так… Місто творить людей, а люди творять місто. Це вплив двосторонній і невідворотний.