ответ:Усобицы, начавшиеся с 972 г., в XI в. стали постоянными. Установление лествичной системы наследования престола не положило конец борьбе представителей дома Рюриковичей за власть. В 1054 г. фактически произошло разделение земель между Ярославичами – сыновьями Ярослава Мудрого. Съезды наиболее влиятельных князей в конце XI – начале XII в. в Любече, Витичеве (Уветичах) и у Долобского озера также не обеспечили мира между братьями и единства Древнерусского государства. Напротив, съезд 1097 г. в Любече юридически закрепил раздел земель между князьями.
Объединить 3/4 русских земель удалось на непродолжительное время Владимиру Мономаху. Но после смерти в 1132 г. его сына Мстислава Великого Древняя Русь окончательно распадается на самостоятельные княжества. С 1130-х гг. Русь вступила в период политической (феодальной) раздробленности, который мы также называем Удельная Русь.
После смерти Мстислава Великого 10 лет продолжалась борьба за титул великого киевского князя между сыновьями и внуками Мономаха и черниговскими князьями. Киев ещё некоторое время сохраняет номинальный статус «стольного града», и за него идёт упорная борьба. С середины XII до середины XIII в. киевский престол вместе с титулом великого киевского князя переходил из рук в руки 46 раз. Некоторые из князей правили в Киеве меньше года. Случалось, что великий князь сидел в Киеве всего несколько дней. Например, Игорь Ольгович смог в 1146 г. продержаться на Киевском престоле лишь 4 дня.
В 1169 г. владимиро-суздальский князь Андрей Боголюбский захватывает Киев, отдаёт его на разграбление дружины, объявляет себя киевским князем, но в Киеве не остаётся, возвращается в Суздаль. По выражению русского историка В.О. Ключевского, Андрей Боголюбский «отделил старшинство от места». Киев постепенно теряет своё значение столицы русского государства.
Объяснение:
ответ: в тетради нарисовать рисунок на тему Кем ты хочешь чтобы я могла бы
Объяснение: не знаю почему но и сказуемое карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом поэтапно карандашом
Найперше вона проявлялась у пануванні ідеї патріотизму, уособлювалася в богообраності римлян та Риму як найвищої цінності, в громадському обов’язку служити йому всіма вилами, в даних долей численних перемогах та світовому пануванні, в суворому дотриманні закону і встановленим у мирний час звичаям шанувати богів-покровителів сімей і родів.
Значення римської культури для світової цивілізації важко переоцінити. Ще й зараз більшість наукових, медичних, юридичних термінів – латинського походження. Таке ж значення мають досягнення римлян в архітектурі, образотворчому мистецтві, системі державного та приватного права, адміністративного управління та форм організації суспільного життя.
За розрахунками римського історика Марка Теренція Варрона (І ст. до н.е.), Рим було засновано 753 р. до н.е. братами-близнюками Ромулом і Ремом. Це так званий царський період в історії римської цивілізації, який закінчився в 510 р. до н.е. Серед найпомітніших попередників Давньоримської культури VIII – VI ст. до н.е. є культура етрусків. Більшість учених вважають, що етруски були малоазійського походження, але точний час і обставини переселення їх досі невідомі.
Від етрусків римляни засвоїли поліпшені методи обробітку землі, почали культивувати виноград, перейняли алфавіт, грецький пантеон богів та полісну форму державного устрою. Етрускам вони зобов’язані побудовою підземного каналу – Великої клоаки навколо Форуму, поширення особливого типу житла з центральною залою з отвором у даху – атрію, започаткуванням гладіаторських боїв. У VII – VI ст. до н.е. етруські ремісники передали римлянам техніку металургійного виробництва, будівельного мистецтва та архітектурних стилів. З етрусками пов’язувалися перекази про найважливіші моменти, переважно легендарної історії Риму.
Крім етруски, значний вплив на виникнення й розвиток римської культури справили й інші давні народності, особливо оски. Вони населяли південну Італію мали своєрідну мову й писемність. Раніше від інших народностей вони почали підтримувати тісні взаємини з грецькими колоністами півдня Апенніского півострова й стали провідниками грецького культурного впливу серед місцевого населення, в тому числі й серед римлян.
Первісна релігія в римлян була анімістична зі значними пережитками тотемізму, на що вказує легенда про Вовчицю, яка вигодувала Ромула і Рема. Поступово римляни перейшли до землеробського культу, заселивши світ численними божествами, що опікувалися всіма силами природи та всіма видами людської діяльності. Усіх божеств і духів римляни не уявляли в людському вигляді, не ставили їм статуй, не будували храмів, проте виділяли серед них головних богів – Юпітера і Марса.
Вирішальний крок до антро ізму римських культів зроблено в період правління етруської династії Крім основних громадських і хатніх культів, у римському суспільстві дуже поширилося обожнення різних понять: слави (gloria), перемоги (victoria), згоди (concordia), доблесті (virtus) тощо. З часом у Римі з’явилося багато нових богів, запозичених здебільшого у греків.
Поступово утворився пантеон з 12 головних богів, які були римськими аналогами грецького релігійного культу: грецька Деметра ототожнювалася з італійським божеством усіх виробничих сил Землі, покровителькою, хлібних злаків, материнства та шлюбу – Церерою; Афродіта – з італійською покровителькою садів та плодів – Венерою, яка пізніше уособлювала кохання і красу; Посейдон – із Нептуном тощо. Релігія відігравала значну роль у житті римлян, але не визначальну. На відміну від інших народів, римляни не вважали, що їхній устрій освячений богами, які встановили свої норми моралі. Такий підхід до релігії давав римлянам можливість більше зосередитися на дослідженні філософії.