рідне село! Воно справді зігріває душу кожного з нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, а невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Здається, нема нічого кращого на світі за побачення із знайомими вулицями, батьківською хатою. Село… Коли по ньому їхати, воно немов одне ціле, а насправді поділяється на три: Зарічне, Новоселиця та Трапівка.
Зарічне – виникло в кінці 60-х на початку 70-х років 19 ст. Засноване українськими християнами , вихідцями з Татарбунар та було названо Новою (Малою ) Саратою. Назва пішла від річки Сарати. Місцеві жителі називали село ще Татарбунарським селищам. В 1978 році в ньому нараховували 39 будинків 93 місцевих жителів. В 1945 році село було перейменовано в Зарічне.
Новоселиця – село засновано в 1907 році вихідцями з Татарбунар Раніше мало дві назви Новоселиця та Бурта. Перша назва прозора і пояснення не потребує, а друга назва походить від фамілії землевцладця , маєток якого розташовувалась до юго-востоку від села на неіснуючій тепер дорозі Новоселиця – Вишневе. Місцеві жителі називали село ще другим татарбунарським селищем.
Трапівка – село виникло в 1830 році на місці колишнього татарського аулу Кабурга Татар. Заснували його болгарські переселенці із села Тропокло. Спочатку переселенці були розміщені на тимчасових квартирах в селі Лиман, а пізніше прижились в 10 кілометрах північніше на відведених їм землях. При переході частини Бессарабії по Паризькому мирному договорі в 1856 р. до молдавського князівства, болгари залишили своє село та переселились в Таврію. На їх місці поселились українці, які дали назву селу Трапівка.
Змінюються часи, змінюється й село. Недавно головою сільської ради обрана Шевченко Людмила Олександрівна. І ми дуже сподіваємось, що вона буде робити все, щоб село розквітало, а історія залишалися в пам’яті односельчан вічно.
Споконвіку наше село славилося трудівниками. В усі часи наші хлібороби працювали на землі, а решта – сумлінно трудиться в іншій сфері.
Нехай же завше слава лине про наше село, про вас, господарі землі, наші земляки, про тих, хто вмілими руками багатий ростить урожай.
Возникновение и развитие республики в Древнем Риме
В 509 году до н. э. в Риме после изгнания последнего (седьмого) рекса Тарквиния Гордого установился республиканский строй. Период республики — период интенсивного восходящего развития производства, Приведшего к значительным социальным сдвигам, нашедшим отражение в изменении правового положения отдельных групп населения. Значительную роль в этом процессе сыграли и успешные завоевательные войны, неуклонно расширявшие границы Римского государства, превращавшие его в могущественную мировую державу.
Основным социальным делением в Риме стало деление на свободных и рабов. Единство свободных граждан Рима (квиритов) некоторое время поддерживалось существованием их коллективной собственности на землю и рабов, принадлежавших государству. Однако со временем коллективная собственность на землю становилась фиктивной, общественный земельный фонд переходил к отдельным собственникам, пока, наконец, аграрный закон 3 года до н. э. не ликвидировал его, окончательно утвердив частную собственность.
Свободные в Риме распадались на две социально-классовые группы: имущую верхушку рабовладельцев (землевладельцев, торговцев) и мелких производителей (Земледельцев и ремесленников) , составлявших большинство общества. К последним примыкала городская беднота — люмпен-пролетарии. В силу того, что рабство поначалу имело патриархальный характер, борьба между крупными рабовладельцами и мелкими производителями, которые чаще всего сами обрабатывали землю и работали в мастерских, долгое время составляла основное содержание истории Римской республики. Только со временем противоречие между рабами и рабовладельцами выступает на первый план.
Правовое положение личности в Риме характеризовалось тремя статусами — свободы, гражданства и семьи. Только лицо, обладавшее всеми этими статусами, имело полную право В публичном праве она означала право участвовать в народном собрании и занимать государственные должности. В частном праве она давала право вступать в римский брак и участвовать в имущественных правоотношениях.
По статусу свободы все население Рима делилось на свободных и рабов. Полноправным мог быть только свободный.
Рабы в период республики превращаются в основной угнетенный и эксплуатируемый класс. Главным источником рабства был военный плен. Так, после разгрома Карфагена в рабство было обращено 55 000 человек, а всего во II—I вв. до н. э. —.более полумиллиона (число римских граждан, имевших имущественный ценз, в это время не достигало 400 000). Большое значение как источник рабства имела широко развившаяся работорговля — покупка рабов за границей. В силу тяжелого положения рабов меньшее значение имело их естественное воспроизводство. Можно отметить и то обстоятельство, что несмотря на отмену Законом Петелия долговой кабалы, фактически она, правда в ограниченных размерах, продолжала существовать. К концу периода республики получает распространение и самопродажа в рабство.
Царевич Дмитрий(сын Ивана Грозного)был убит в 1591году а в 1598 скончался Царь Федориванович (слабоумный старший сын Ивына4) последний предстовитель династии Рюриковичей 2)Заповедные Лета — в Русском государстве конца XVI в. годы, в которые запрещался переход крестьян от одного феодала к другому в Юрьев день осенний. Важный этап закрепощения крестьян.
Урочные Лета - в России XVI-XVII вв. 5-15-летние сроки, в течение которых феодалы могли возбудить иск о возвращении им беглых крепостных крестьян. Введены в 90-х гг. XVI в. Соборное уложение 1649 г. установило бе сыск.
рідне село! Воно справді зігріває душу кожного з нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, а невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Здається, нема нічого кращого на світі за побачення із знайомими вулицями, батьківською хатою. Село… Коли по ньому їхати, воно немов одне ціле, а насправді поділяється на три: Зарічне, Новоселиця та Трапівка.
Зарічне – виникло в кінці 60-х на початку 70-х років 19 ст. Засноване українськими християнами , вихідцями з Татарбунар та було названо Новою (Малою ) Саратою. Назва пішла від річки Сарати. Місцеві жителі називали село ще Татарбунарським селищам. В 1978 році в ньому нараховували 39 будинків 93 місцевих жителів. В 1945 році село було перейменовано в Зарічне.
Новоселиця – село засновано в 1907 році вихідцями з Татарбунар Раніше мало дві назви Новоселиця та Бурта. Перша назва прозора і пояснення не потребує, а друга назва походить від фамілії землевцладця , маєток якого розташовувалась до юго-востоку від села на неіснуючій тепер дорозі Новоселиця – Вишневе. Місцеві жителі називали село ще другим татарбунарським селищем.
Трапівка – село виникло в 1830 році на місці колишнього татарського аулу Кабурга Татар. Заснували його болгарські переселенці із села Тропокло. Спочатку переселенці були розміщені на тимчасових квартирах в селі Лиман, а пізніше прижились в 10 кілометрах північніше на відведених їм землях. При переході частини Бессарабії по Паризькому мирному договорі в 1856 р. до молдавського князівства, болгари залишили своє село та переселились в Таврію. На їх місці поселились українці, які дали назву селу Трапівка.
Змінюються часи, змінюється й село. Недавно головою сільської ради обрана Шевченко Людмила Олександрівна. І ми дуже сподіваємось, що вона буде робити все, щоб село розквітало, а історія залишалися в пам’яті односельчан вічно.
Споконвіку наше село славилося трудівниками. В усі часи наші хлібороби працювали на землі, а решта – сумлінно трудиться в іншій сфері.
Нехай же завше слава лине про наше село, про вас, господарі землі, наші земляки, про тих, хто вмілими руками багатий ростить урожай.
Объяснение: