Древнерусская литература не механически заимствовала, но творчески преобразовала византийскую и болгарскую литературные традиции, с которыми она была тесно связана. Русь усваивала аскетическую византийскую традицию и не приобщалась к столичной константинопольской культуре, воспринимала только собственно христианскую литературу, исключая античную, имевшую широкое распространение в Византии. Одна из причин этого заключается в том, что схожая ситуация уже была создана в южнославянской литературе, ставшей для русской образцом. Античное наследие, ставшее в Византии основой светской образованности, воспринималось на Руси как языческое, а потому вредное для человеческой души и не имеющее культурной ценности.
Як і раніше, скульптура розвивалася у двох взаємопов'язаних, але далеко не тотожних у духовних основах і основоположних мистецьких принципах, напрямах. В українській мистецькій культурі вона поширювалася насамперед у вигляді орнаментального декоративного різьблення; фігурна скульптура тут виступала хіба що спорадично, спроби ввести її у другій половині XVIII ст. до церковних інтер'єрів як на західноукраїнських землях, так і на Лівобережжі залишилися поодинокими епізодами. У мистецтві латинської традиції кругла скульптура, навпаки, домінувала однозначно, в середині XVIII ст. на короткий час навіть вийшовши на чільне місце в мистецькому житті. Головним напрямом розвитку української скульптури залишалася вироблена від початку XVII ст. система оздоблення комплексів іконостасів, основою іконографічного репертуару якого була виноградна лоза із залученням декоративних орнаментальних форм європейського походження та стилізованих рослинних мотивів. У ранніх пам'ятках середини століття іноді ще застосовують орнаментику пізньоманьєристичного зразка, як, наприклад, в іконостасах церкви Собору архангела Михаїла у Волі Висоцькій поблизу Жовкви (1655) чи святого Юра в Дрогобичі (1659). Царські врата першого з них продовжують іконографію наскрізно різьблених врат іконостаса львівської П'ятницької церкви. Цю традицію порушено введенням теми дерева Єссея, найраніший зразок якої дають врата іконостаса Стрітенського приділу Софійського собору 1689 p., а на західноукраїнських землях — каплиці Трьох святителів львівської Успенської церкви (1697). Останні належать одному з майстрів європейського культурного кола. В останній чверті XVII ст. за піднесення жовківського мистецького середовища склався місцевий осередок сницарства. Першим його представником був Юрій Михалович, діяльність якого розгорталася в 60—90-х pp., проте достовірні роботи майстра не відомі.
Древнерусская литература не механически заимствовала, но творчески преобразовала византийскую и болгарскую литературные традиции, с которыми она была тесно связана. Русь усваивала аскетическую византийскую традицию и не приобщалась к столичной константинопольской культуре, воспринимала только собственно христианскую литературу, исключая античную, имевшую широкое распространение в Византии. Одна из причин этого заключается в том, что схожая ситуация уже была создана в южнославянской литературе, ставшей для русской образцом. Античное наследие, ставшее в Византии основой светской образованности, воспринималось на Руси как языческое, а потому вредное для человеческой души и не имеющее культурной ценности.
Объяснение: