На мою думку,найвагоміші джерела ,які в нас залишилися це документи(які описували саме ті події і з них ми найбільше можемо зрозуміти,що насправді відбувалося).Бо книжки ,які раніше писали ,не дуже дадуть нам зрозуміти ті часи ,оскіль раніше було багато заборон щодо писемницької діяльності .
Минуле представляють по-різному тому,що ми не жили в ті часи і не знаємо ,як насправді все було . Тільки з того що ми почули , робимо висновок ,що це правда не задумуючись поцікавитися ,цією історією самі.Багато чого в ті часи замовчували.Тому треба читати багато різних джерел ,щоб зрозуміти що насправді правда ,а що брехня.
ответ: Її початком прийнято вважати виступ доктора теології Віттенберзького університету Мартіна Лютера: 31 жовтня 1517 року він прибив до дверей віттенберзької Замкової церкви свої «95 тез» , у яких виступав проти існуючих зловживань католицької церкви, зокрема проти продажу індульгенцій. Кінцем Реформації можна вважати підписання Вестфальського миру у 1648 році [1], за підсумками якого релігійний фактор перестав грати істотну роль в європейській політиці.
Основними причинами Реформації були подолання феодальної роздробленості і виникнення централізованих держав, економічна криза після появи величезної кількості американського золота і винаходу методу амальгамування, розорення банків, невдоволення різних верств населення Європи моральним розкладанням католицької церкви, яке супроводжувалося економічної і політичної монополізацією.
Одним з основних наслідків реформаційного руху стала поява протестантизму, який набув поширення у всій Європі у віровченнях послідовників Лютера (лютеранство) , Жана Кальвіна (кальвінізм) , «цвиккауских пророків» (анабаптизм) , Ульріха Цвінглі (цвинглианство) , а також виник особливим шляхом англиканства.
Комплекс заходів, зроблений католицькою церквою і єзуїтами для боротьби з Реформацією, отримали назву Контрреформації.
Объяснение:
Пери́кл (др.-греч. Περικλῆς, от περί + κλέος, — «окружённый славой»; около 494[1]—429 г. до н. э.) — афинский государственный деятель, один из «отцов-основателей» афинской демократии[2], знаменитый оратор и полководец.
Перикл родился в Афинах в семье аристократов. Свою активную политическую деятельность начал, возглавив политическую группировку Алкмеонидов. Несмотря на своё аристократическое происхождение, он выступал как сторонник демократии[3]. В борьбе с Кимоном, вождём аристократической группировки, Периклу была необходима поддержка народа[3]. Добившись изгнания Кимона в 461 году до н. э., он стал одним из самых влиятельных политиков в Афинах и стал проводить серию реформ, которые знаменовали собой важный этап в демократизации афинского полиса[4]. Перикл позиционировал себя как выразителя интересов всего народа Афин, в противоположность своему противнику, Фукидиду, преемнику Кимона, опиравшемуся только на аристократию[5].
После изгнания Фукидида Перикл фактически встал во главе Афин, будучи самым влиятельным и авторитетным политиком. Эпоха наивысшего расцвета демократии была, в то же время, эпохой преобладания одного государственного деятеля[6]. Перикл поднял морское могущество Афин, украсил город, особенно Акрополь, знаменитыми постройками (Парфенон, Пропилеи и прочие). Афины при Перикле достигли высшей степени экономического и культурного развития (Периклов век). При нём Афины являлись крупнейшим экономическим, политическим и культурным центром эллинского мира. В этот период Перикл расширял сферу афинского влияния и готовился к войне со Спартой.
В 431 году до н. э. началась Пелопоннесская война. Благодаря правильно выбранной стратегии Перикла, афиняне смогли противостоять спартанцам, но начавшаяся в городе эпидемия спутала все его планы[7]. Он начал терять своё влияние в полисе и умер в 429 году до н. э., возможно, став жертвой эпидемии. С его смертью закончился Периклов век, период наивысшего внутреннего расцвета Древней Греции[8].