У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійсько-Угорською (20 % площі) і Російською (80 % площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається винятково у народному середовищі. Тобто, на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне, стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найосвіченіших вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво.
ответ:АНДИЖАНСКОЕ ВОССТАНИЕ, волнения местного сельского населения Ферганской области в мае 1898 года. Движение народных масс было использовано знатью и мусульманским духовенством бывшего Кокандского ханства. Во главе Андижанского восстания стоял Мадали-ишан, который обосновался в кишлаке Минг-Тюбе около Андижана. Разжигая религиозный фанатизм, он привлек на свою сторону значительную часть местного населения. Мадали-ишан установил связь с турецким султаном. Руководители Андижанского восстания намечали поднять восстание в Андижане, Оше, Маргелане под лозунгом газавата — священной войны против «неверных», захватить Наманган, восстановить Кокандское ханство, распространить восстание на всю Среднюю Азию, восстановить старые порядки. 17 мая в Минг-Тюбе и окрестностях собрались участники восстания и двинулись на Андижан.
Восставшие, основную массу которых составляли дехкане-земледельцы и скотоводы, поденщики-мардикеры, вооруженные главным образом холодным оружием, насчитывали до двух тысяч человек. 18 мая на рассвете они внезапно напали на бараки двух рот Двадцатого туркестанского линейного кадрового батальона, расположенного на окраине Андижана. Солдаты, понеся незначительные потери, огнем рассеяли неорганизованную толпу. Движение было быстро и жестоко подавлено. 383 человек были осуждены властями, 18 из них (включая Мадали-ишана) повешены, остальные отправлены на каторгу и поселение.