У ході монголо-татарської навали Крим перейшов до складу Золотої Орди, на його території утворився улус із центром у місті Солхаті (сучасний Старий Крим). Із ХІІІ ст. на території Криму активно розселилися вірмени та італійці, а монголи та половці започаткували кримськотатарський етнос. Із кінця ХІІІ ст. в Криму все більшого поширення набув іслам.
Активний розвиток міст, ремісництва та торгівлі продовжувався й після підпорядкування кримських земель Золотій Орді. Генуезькі купці, із дозволу золотоординської адміністрації, розпочали засновувати власні факторії, які стали основними важливими осередками торгівлі. Так найбільшою факторією на Кримському півострові стало місто Кафа (сучасна Феодосія), відоме своїм невільницьким ринком, де татари продавали в рабство військовополонених. 1318 року в Кафі утворилося католицьке єпископство.
Початок XV століття був важким часом міжусобних війн на території Золотої Орди. Місцева впливова татарська знать на чолі з Хаджі-Гіреєм виступила за виокремлення Криму в незалежну державу, внаслідок чого, за його сприяння утворилася нова держава – Кримський улус у південно-східній частині Кримського півострова. А вже в 1449 році Хаджі-Гірей проголосив себе повноправним володарем Криму й оголосив про незалежність ханства від Золотої Орди. Після смерті Хаджі-Гірея розпочалася боротьба за спадщину між його синами, в результаті якої в Криму утвердився Менглі-Гірей.
1475 року турецький султан Мегмед ІІ розпочав захоплення Кримського півострову, здобувши ключові торгові міста, включно з князівством Феодоро, – все південне узбережжя Криму. Менглі-Гірей визнав васальну залежність від Османів, будучи змушеним відтоді брати участь у військових походах турецького султана, який також самостійно призначав та усував підвладних йому ханів.
1) Угоняли население в рабство. Брали "ясыр" - русских, украинцев, беларусов в качестве добычи, рабы, угоняли в Крым. 2) Совершение набегов на русские земли. 3) Казачество выступало в качестве форпоста против этих постоянных набегов.
Реформа — изменение в какой-либо сфере жизни, не затрагивающее функциональных основ, или преобразование, вводимое законодательным путем. Он утверждал что мирская жизнь и весь мирской порядок занимает важное место в христианской религии.Он отверг авторитет папыских декретов и посланий и требовал восстановления авторитета Священного писания.Он отвергал претензии духовенства на господствующее положение в обществе.Ролт духовенства ограничивал наставлением христиан в духе смирения,осознания человеком его полной независимости от милости божьей в деле его души.
Этапы революции Ход Французской революции 1789 - 1794 гг. условно делится на следующие этапы: 1.Период конституционной монархии (1789-1792). Главная движущая сила - крупная аристократическая буржуазия (представители — маркизы Мирабо и Лафайет), политической властью владеют фельяны. В 1791 г. была принята первая Конституция Франции (1789 г.). 2.Жирондистский период (1792-1793). 10 августа 1792 г. монархия пала, король Людовик XVI и королевская семья были арестованы, к власти пришли жирондисты (название от департамента Жиронда, в котором находится город Бордо, оттуда были многие жирондисты, например Бриссо), провозгласившие Францию республикой. В сентябре 1792 г. взамен предусмотренного отмененной Конституцией 1791 г. Законодательного собрания Франции было созвано новое Учредительное собрание - Национальный конвент. Однако в Конвенте жирондисты оказались в меньшинстве. Также в Конвенте были представлены якобинцы, исповедовавшее более левые взгляды, чем жирондисты, выразители интересов мелкой буржуазии. Большинство в Конвенте составило так называемое «болото», от позиции которого фак¬тически зависела судьба революции. 3.Якобинский период (1793-1794). 31 мая-2 июня 1793 г. власть перешла от жирондистов к якобинцам, устанавливается якобинская диктатура, республика была укреплена. Разработанная якобинцами Конституция Франции так и не была введена в действие. 4.Термидорианский период (1794-1795). В июле 1794 г. в результате термидорианского переворота якобинцы были свергнуты, а их лидеры казнены. Во французской революции обозначился консервативный поворот. 5.Период Директории (1795-1799). В 1795 г. была принята новая Конституция Франции. Конвент был распущен. Учреждена Директория - коллективный глава государства, состоящий из пяти директоров. Директория была свергнута в ноябре 1799 г. в результате брюмерского переворота под руководством генерала Наполеона Бонапарта. Это ознаменовало конец Великой французской буржуазной революции 1789-1799 гг.
вот
Объяснение:
У ході монголо-татарської навали Крим перейшов до складу Золотої Орди, на його території утворився улус із центром у місті Солхаті (сучасний Старий Крим). Із ХІІІ ст. на території Криму активно розселилися вірмени та італійці, а монголи та половці започаткували кримськотатарський етнос. Із кінця ХІІІ ст. в Криму все більшого поширення набув іслам.
Активний розвиток міст, ремісництва та торгівлі продовжувався й після підпорядкування кримських земель Золотій Орді. Генуезькі купці, із дозволу золотоординської адміністрації, розпочали засновувати власні факторії, які стали основними важливими осередками торгівлі. Так найбільшою факторією на Кримському півострові стало місто Кафа (сучасна Феодосія), відоме своїм невільницьким ринком, де татари продавали в рабство військовополонених. 1318 року в Кафі утворилося католицьке єпископство.
Початок XV століття був важким часом міжусобних війн на території Золотої Орди. Місцева впливова татарська знать на чолі з Хаджі-Гіреєм виступила за виокремлення Криму в незалежну державу, внаслідок чого, за його сприяння утворилася нова держава – Кримський улус у південно-східній частині Кримського півострова. А вже в 1449 році Хаджі-Гірей проголосив себе повноправним володарем Криму й оголосив про незалежність ханства від Золотої Орди. Після смерті Хаджі-Гірея розпочалася боротьба за спадщину між його синами, в результаті якої в Криму утвердився Менглі-Гірей.
1475 року турецький султан Мегмед ІІ розпочав захоплення Кримського півострову, здобувши ключові торгові міста, включно з князівством Феодоро, – все південне узбережжя Криму. Менглі-Гірей визнав васальну залежність від Османів, будучи змушеним відтоді брати участь у військових походах турецького султана, який також самостійно призначав та усував підвладних йому ханів.