На́ша э́ра, н. э. (альтернативная расшифровка но́вая э́ра) — текущий период времени, начиная с 1 года по юлианскому и григорианскому календарям. Предшествующий ему (заканчивающийся до начала первого года) — период до нашей эры, до н. э.
Название часто используется в религиозной форме «от Рождества Христова», сокращённая запись — «от Р. Х.», и, соответственно, «до Рождества́ Христо́ва», «до Р. Х.». Подобная запись хронологически эквивалентна (не требуется конвертации или введения нулевого года). Кроме того, ранее (в том числе в первом издании Большой советской энциклопедии) использовались обозначения христиа́нская э́ра, хр. э. и до христиа́нской э́ры, до хр. э.
Объяснение:
До нашей эры или нашей эры — что это означает? В странах, которые в древности приняли христианство, принято деление эр на две части — до рождения (Рождества) Иисуса Христа и после. Если событие произошло до рождения Иисуса — то говорят «до нашей эры», если после Его рождения — то говорят «нашей эры». Представить это можно в виде следующей ленты времени
Феода́льні пови́нності — повинності селян на користь панів з часу становлення феодальних відносин до скасування кріпосного права. В різні періоди і в різних місцевостях феодальні повинності мали свою специфіку щодо розміру й характеру, розділяючи феодально залежних селян на численні категорії. Всі феодальні повинності класифікувалися в 3-х головних формах феодальної ренти – відробітковій, натуральній і грошовій, які часто співіснували, але на тому чи іншому етапі переважала одна з них.
За часів Київської Русі селяни-общинники (т.зв. смерди) сплачували данину натурою, інколи грошима, а також відбували підводну, військову та деякі інші повинності. Тривалий час данина, що її збирали шляхом полюддя, не мала точно встановлених розмірів. Вони були визначені після Древлянського повстання 945 р. Зростання приватної феодальної земельної власності князів і бояр зумовило перетворення данини на феодальну ренту, причому спочатку переважала відробіткова. З 1-ї пол. XI ст. на перше місце висунулася рента продуктами, а в 14-15 ст. зросла грошова рента. Проте влаштування феодалами за рахунок загарбаних селянських земель власних господарств – фільварків, які виробляли на продаж хліб та інші сільськогосподарські продукти, зумовило те, що в 16 ст. панщина стала однією з головних видів феодальних повинностей. Згідно з «Уставою на волоки» 1557 р. для тяглих селян було встановлено регулярну панщину по 2 дні на тиждень з волоки. Городники відбували пішу панщину по одному дню на тиждень, а їхні жінки – 6 днів під час жнив чи прополки. В південній частині України, де постійно тяжіла небезпека татарських нападів, основними феодальними повинностями селян залишалися натуральна та грошова данини. Особливо зросли феодальні повинності на Русі-Україні в 1-й пол. 17 ст. Крім панщини, селяни, що задовго до того були закріпачені, виконували шарварки, толоки, варту та інші додаткові повинності, а також сплачували феодалам чинш і натуральні данини. Непосильні податки стягував із селян уряд шляхетської Польщі. Тяжке економічне і правове становище селянства погіршувалося національним гнітом іноземних загарбників.
Види повинностей, які зустрічалися в історії України: