Методи правління вирізнялися жорсткістю і цинізмом[1]. Ініціював створення самостійної Московської церкви (1448)[1]. Намагався позбутися ординського сюзеренітету (1480)[1], був першим з московських князів, що титулувався царем. Провів урядову та судову реформи, ліквідував удільні князівства, запровадив «Судебник» (1497)[1]. Збільшив територію Московії вдвічі: приєднав Ярославське (1463), Ростовське (1474), Тверське (1485) князівства, Хлинов (1489), більшу частину Рязанщини[1]. Підкорив і ліквідував Новгородську боярську республіку (1474), депортувавши частину її населення вглиб Московії[1]. Вів постійні війни з Великим князівством Литовським за Русь (1487—1494, 1500—1503), у ході яких захопив Сіверщину і Гомельщину[1]. Для підняття престижу Москви одружився з Софією, дочкою морейського деспота Фоми Палеолога, племінницею останніх візантійських імператорів Іоанна VIII та Констянтина XI[1]. Взяв візантійського двоголового орла за герб Московії, декларуючи претензії на спадщину Константинополя[1]. Сприяв будівництву церков і монастирів. Перебудував Московський кремль і заклав у ньому Успенський собор[1]. Помер у Москві. Похований у московському Архангельському соборі.
Польше и Литве (а, вернее, Польско-Литовскому содружеству, или Речи Посполитой - это единое государство было создано именно в те годы) было крайне невыгодно усиление России вследствие приобретения ею Прибалтики, так как и Польша, и Литва уже имели натянутые, сопернические отношения с Россией и опасались всякого её усиления. Поэтому они вмешались в Ливонскую войну с целью предотвратить выход России к Балтийскому морю, и по итогам войны сами приобрели значительную часть Прибалтики, а не только лишили Россию доступа к ней Ливонского ордена как таковое не интересовало Речь Посполитую, поэтому после завершения войны орден не был воссоздан, а его земли были поделены между Речью Посполитой и Швецией.
Объяснение:
уточните
Объяснение:
.
.
.
.
..
..,
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.