Ім’я М. Терещенка сучасне покоління читачів пов'язує з блискучими перекладами з Еміля Верхарна та двотомною антологією французької поезії, в якій представлено 250 поетів з біо-бібліографічними даними й стислими характеристиками. Разом з тим протягом 20-х років його ім'я як поета було в центрі уваги критиків, а вірші й переклади постійно з'являлися у різних тогочасних часописах. Народився М. Терещенко 13 вересня 1898 р. в с. Щербинці на Полтавщині (тепер Золотоніського району Черкаської області). Навчався у Золотоніській гімназії, згодом у Київському політехнічному інституті. Вірші почав писати ще в гімназії, вперше опублікував їх у 1918 р. в «Літературно-науковому віснику». А ще через рік почали його поезії друкуватися і в «Мистецтві», «Музагеті», «Червоному вінку». Поет передавав природні людські настрої — печалі й ніжності («Печаль і ніжність — о, як розняти в душі поета печаль і ніжність»), а це сприймалося як занепадництво. «Не на часі» вважалось захоплення поета народнопісенною творчістю, яке простежувалося у ранніх віршах «Ой летять над синіми борами круки...», «Що в долині білі вівці, а на кручі гай...» та ін. Вже публікація поезій М. Терещенка в «Музагеті» органі символістів — давала привід шукати витоки його творчості в символізмі. Цим і пояснюється те, що поет не включив їх до своєї першої збірки «Лабораторія» (1924). На початку 20-х років М. Терещенко сходиться з групою М. Семенка, бере участь у літературних об'єднаннях «Аспанфут» і «Комункульт». Друкується у виданому В. Поліщуком альманасі «Гроно». Після розколу «Комункульту» входить до «Жовтня». І хоча більшість критиків згодом була одностайна, що з футуризмом М. Терещенко був пов'язаний лише організаційно, однак перехід до іншої «естетичної системи» позначився на світогляді поета, образному ладі його творів та, власне, й в самій структурі вірша. Основні мотиви «Лабораторії» — сучасне місто, індустріалізація, утвердження віри в людину й працю. Головний герой поезій М. Терещенка — кочегар, робітник. Лексика оновлена відповідною виробничою термінологією: «риметрс», «брикс», «казан», «труби», «розтруби», «заводи» і «завкоми». Традиційний вірш поступається місцем верлібру, музиці «парових котлів». Але є в книжці й вірші, зокрема в розділі «Земна книга», в яких чутно відгомін страшного голоду й червоного терору («Зуб за зуб», «Товар»), У 1922 р. вийшла в перекладі М. Терещенка збірка поезій Е. Верхарна. Відтоді він постійно знайомить українського читача з окремими здобутками французької поезії — Війоном, Беранже, Гюго, Потьє, друкуючи переклади в періодичних виданнях. Поетична збірка «Чорнозем» (1925) переважною більшістю творів присвячена селу. М. Зеров слушно назвав вірші збірки «газетними фейлетонами» й радив авторові «Чорнозему» повернутись до перекладів з французької. У 1927 р. М. Терещенко вступає до ВУСППу, тим же роком виходить і одна з кращих книжок поета цього періоду — «Мета й межа», в якій «виразніше, ніж раніше, прориваються патетика поетично-філософської думки», «мотиви гуманістичної тривоги». У ці роки М. Терещенко один із редакторів журналу «Життя і революція», а в 1932 р. входить до складу оргкомітету новоутвореної Спілки радянських письменників. Протягом війни вийшло п'ять його поетичних збірок — «Вінок слави» (1942), «Дівчина з України» (1942), «Верба рясна» (1943), «Ташкентський зошит» (1944), «Зорі» (1944). Поезія М. Терещенка воєнного періоду відзначається людяністю й реалістичністю. Переживаючи війну як вселенське лихо, він водночас уміє виокремити людську долю, особистісну трагедію війни. Найкращі свої поезії («Велике у малім», «Осінній роздум», «Осіннє джерело», «Акварель», «Неспокій» та ін.) він пише саме в 60-ті роки. Це ліричні медитації, зміст яких — усвідомлення людського буття у його індивідуальних проявах, осягнення самоцінності людської особистості. Невід'ємною часткою цього буття виступає і природа. Осінні барви, осінні пейзажі, що навівають елегійний смуток, повертають пам'ять зрілого поета в літа молодості: «хтось розсипав листя серед гаю, що багрянцем оповитий весь. Я в задумі, Я не пам'ятаю, як літа свої розвіяв десь». Незадовго до смерті він уклав «Літературний щоденник» — своєрідне енциклопедично-довідкове видання про письменників, перекладачів, фольклористів, бібліографів із характеристиками й датами основних біо-бібліографічних фактів. Вершиною його багатолітньої перекладацької діяльності стали «Сузір'я французької поезії» та «Вибране» Е. Верхарна.
Объяснение:
Микола́й Копе́рник (пол. Mikołaj Kopernik, німецька Nikolaus Kopernikus, лат. Nicolaus Copernicus Torinensis або Thorunensis або Torunensis, ім'я при народженні — Nikolas Koppernigk; 19 лютого 1473, Торунь, нині Польща — 24 травня 1543, Фромборк, нині Польща) — польський астроном і математик, фізик, правник, дипломат, економіст, канонік та лікар. Автор геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи.
Объяснение:
Народився у місті Торунь/Торн (пол. Toruń, нім. Thorn, Куявія) як наймолодший син у бюрге, де мешкала людина або звідки було її родинне коріння. Тому цей нащадок вихідців з Сілезії мав відповідне прізвище, котре й прижилося у світовій культурі згідно з його латинським відповідником: Ніколаус Копернікус («Nicolaus Copernicus»).
Більшість дослідників життя Коперника вважає, що його прізвище походить від місцевої назви рудокопів, копачів, котрі видобували мідь, — copper-mining[9]. Є й інше трактування походження прізвища «Коперник» — від назви рослини кріп, яку в цій місцевості масово вирощують і називають «koperek» або «kopernik»[10].
Сам Коперник не надавав великого значення[11] граматиці і орфографії написанню свого імені та прізвища через тогочасні суспільні звичаї і неусталені письмові форми. Прізвище «Коперник» вперше з'явилося у Сілезії в ХІІІ столітті і писалося по-різному латиною в місцевих документах. Саме 1480 року в «торунських книгах» вперше трапляється ім'я та прізвище його батька як Ніклас Коппернік (Niclas Koppernigk)[12][13][14]. Натомість у Краківських купецьких книгах він підписувався як Ніколаус Ніколай з Торуня (Nicolaus Nicolai de Torunia)[15]. А вже 1496 року в Болоньї він, вступаючи до колегіуму, поставив такий підпис: Домінус Ніколаус Копперлінк де Торн — IX грошен (Dominus Nicolaus Kopperlingk de Thorn — IX Groschen)[16][17]. У перекладі українською мовою це означає «пан Ніколаус Копперлінк з Торуня — 9 грошів».
У Падуї Коперник підписався Ніколаус Копернік (Nicolaus Copernik), пізніше — Коппернікус (Coppernicus), натомість на автопортреті, копія якого міститься нині в Ягеллонськім університеті, стоїть автограф самого вченого — Н. Копернік (N. Copernic)[18]. Свої астрономічні праці він підписував іменем Коппернікус (Coppernicus), з двома «п» (так само і в 23 документах з 31 збереженого)[19]. А вже пізніше він уживав тільки одне «п», і на титульному аркуші його праці «De revolutionibus, Rheticus» опубліковано ім'я (у родовому відмінку) Ніколай Копернік (Nicolai Copernici). Очевидно, на ці всі варіанти його прізвища мали вплив французька, італійська й латинська мови. Польська мова тоді ще не постала як національна.