Відповідь:
ІІ та IV Думи
З червня 1907 р. Микола II видав новий виборчий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в новому складі Думи поміщикам і представникам буржуазії. У III і IV Думах офіційно українських фракцій не було. Причиною цього став антидемократичний виборчий закон, прийнятий урядом П. Столипіна, репресивна політика центральної та місцевої адміністрації щодо всіх демократичних, національних партій, тиск на виборців під час голосування. Серед депутатського корпусу 29 депутатів чітко позиціонували себе як захисники національних інтересів України. Однак такої кількості виявилося замало для створення у Державній Думі самостійної української фракції.
Однак, існувала неформальна група українських депутатів. А на засіданнях III і IV Дум обговорювалися питання про українську мову і виділення Холмщини в окрему російську губернію. В III Думу за підписом 37 депутатів було подано законопроект про запровадження української мови у початковій школі паралельно з російською, видання підручників та книжок з урахуванням українських умов, використання української мови в сільських судах. Проте він не був прийнятий. У лютому 1914 р. у доповіді міністру внутрішніх справ полтавський губернатор Багговут рекомендував залучати в українських губерніях на посади вчителів, інспекторів, ректорів, священиків тільки великоросів; звільняти з посади усякого вчителя, який виявляє прихильність до українського; субсидувати газети в Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі для боротьби проти українців; викорінювати використання назв «Україна», «український», доводити, що «Україна» — це окраїна держави в минулі часи тощо.
Для посилення антипольської та антиукраїнської політики III Дума прийняла закон про виділення Холмщини. Ним передбачалось територію з українським населенням відокремити в губернію. На думку авторів проекту, цей крок підривав польський вплив і полегшував асиміляторську політику російського уряду щодо українців.
В Четвертій Думі існувала група українських депутатів, одним з лобістів якої був Михайло Родзянко. На захист українців виступили представники різних політичних сил, зокрема конституційний демократ П. Милюков, трудовик В. Дзюбинський, соціал-демократ Г. Петровський. Було порушене питання про автономію України, яке здобуло підтримку з боку відомих політичних діячів, депутатів О. Керенського, П. Милюкова, Г. Петровського, А. Шингарьова. Професор С. Іванов вимагав заснування українознавчих кафедр в університетах, а єпископ Никон — введення української мови у школах.
Эпоха средневековья в Казахстане была временем постоянной борьбы за территории. Соседние государства постоянно вели войны казахами за их земли.
Казахстан подвергался нападениям со стороны Китая, Арабского халифата, хазар и многих других.
Успешно захватив страну, арабы не долго смогли удержать её в своих руках, и вскоре утеряли свое господство. Таким образом, земля Казахстана претерпела множество посягательств и изменений.
Страну часто посещали путешественники, которые бывали там в торговых и политических целях. Рубрук говорил, что основным двигателем культуры средневековых казахов был кочевой образ жизни.
Они жили в юртах и куйме (юрта на колесах). Дома земледельцев были построены из камня, глины и дерева, а одежда изготавливалась из шкур животных.
Из-за сильной разницы температур зимняя и летняя одежда казахов сильно различались. Пища скотоводов в основном была из мяса и молока. Рубрук вспоминал, как кыпчаки угостили его айраном, который оказался кислым молочным напитком.
Плоно Карпини писал, что правитель казахов имел чудесный навык тотального контроля всех жителей Казахстана. Никто не мог покинуть страну без его ведома. Он назвал это примером лидерства, так как император имел сложную сеть ответственных чинов.
