Главной причиной поражения повстанцев явилось плохое вооружение и устаревшая тактика. Восстание казахов Приаралья было локальным народным выступлением. Царское правительство успело возвести укрепления, а также захватить кокандские крепости. В регион завозилось в большом количестве вооружение, в том числе и пушки. Ежегодно увеличивалась численность российских войск. Выступление повстанцев как против России, так и Коканда и Хивы распыляло силы восставших. Со стороны Семиречья также двигались российские войска, заметно усиливая фактор российского военного присутствия.
Выступления Жанкожи Нурмухамедулы и Есета Котибар-улы имели важное историческое значение. Они были направлены против колониального гнета среднеазиатских ханств и Российской империи. Народные восстания продемонстрировали наличие свободолюбивого духа у казахского народа, его стремление к независимости и свободе. Казахские батыры, жертвуя своей жизнью, сделали попытки противостояния колонизаторам перед началом административных реформ 60-х годов XIX века. Эти восстания несколько задержали процесс экспансии царизма на территории государств Средней Азии.
З самого початку своїм головним зовнішньополітичним завданням Павло I вважав боротьбу з Францією, в якій відбулася революція. Об'єднавшись, Туреччина, Великобританія, Сицилія і Австрія організували антифранцузьку коаліцію. Поставлений на чолі союзних військ, а.в. Суворов звільнив Північну Італію і здійснив знаменитий перехід через Альпи. Але незабаром, незадоволений діями союзників, Павло розірвав союзні відносини з Австрією і переключився на іншого противника – Англію. Павла, як і багатьох, дратувало, що основна частина світової торгівлі зосереджена в руках британців. Складалася нова коаліція об'єднаних флотів Росії, Франції, Швеції та Данії. Після захоплення британським флотом острова Мальта у Павла не залишилося сумнівів, і він порвав всі відносини з Англією. Мальта була важлива для нього як перспективна база російського флоту в Середземномор'ї, до того ж Павло I за сумісництвом був великим магістром Мальтійського ордена. У цей час готувалися передумови до зближення з Наполеоном. Обидва імператора почали готувати спільний похід до Індії, що була англійською колонією. Були навіть відправлені підрозділи війська Донського в Бухару і Хіву, щоб надалі рушити до Індії. В цілому зовнішню політику Павла I і сучасники, і наступні аналітики оцінюють негативно. Кінець правління Павла I з часом всі дії Павла I знаходили все більше незадоволених. У ніч з 11 на 12 березня 1801 змовники увірвалися в покої імператора і зажадали його зречення. Павло відмовився, в бійці, що зав'язалася, він був убитий. Новим російським імператором був проголошений його син, Олександр I Павлович. Із загибеллю Павла I закінчилася епоха палацових переворотів в Росії.