Період від смерті Богдана Хмельницького до початку гетьманування Івана Мазепи історики, починаючи з М. Костомарова, називають Руїною. Руїна характеризувалася внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу та іноземним вторгненням в Україну.Існують різні підходи до географічного та хронологічного визначення Руїни.
1. Основний зміст — розпад Української держави. Тривала з 1657 р. до 1687 р. Охопила і
Лівобережну, і Правобережну Україну
2.Основний зміст — спустошення Правобережної України.Тривала з 1663 р. до 1687 р.Охопила тільки Правобережжя України
Причини Руїни
-Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Б. Хмельницького після його смерті.
-Розкол серед української еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики: частина орієнтувалася на Москву, частина — на Річ Посполиту.
-Нездатність старшини поставити державні інтереси над особистими.
-Гострі соціальні конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватися будь-якому уряду.
-Втручання у внутрішньоукраїнські справи та безпосередня агресія з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.
Результати і наслідки Руїии
Почалася суспільна криза Речі Посполитої, що завершилась загибеллю Польської держави наприкінці 18ст.
Туреччина зазнала поразки від Священної ліги, що призвело до її занепаду у XVIII ст.
Росія вийшла з Руїни ослабленою, її внутрішнє становище вимагало змін.
Іран та Туреччина ідеально підходять для порівняльного аналізу, оскільки вони були одними з небагатьох мусульманських країн, які пережили епоху європейського імперіалізму як незалежні держави. Модернізація значною мірою була роботою корінних еліт в обох суспільствах. У міжвоєнний період національні еліти в Туреччині та Ірані усвідомлювали схожість між собою, і політика, що проводилася в одній країні, часто впливала на іншу. Мустафа Кемаль Ататюрк в Туреччині та Реза Шах Пахлаві в Ірані намагалися сприяти соціально-економічній модернізації у відповідних країнах, наслідуючи Захід. Хоча Ататюрк виправдовував авторитарне правління тимчасовим явищем, називаючи його періодом «опіки», після якого Туреччина здійснить перехід до повноцінної демократії, але, схоже, Реза Шах хвилювався з цього приводу. Після Другої світової війни політичні траєкторії двох країн розійшлися. Туреччина стала «військовою демократією», тоді як Іраном правили спочатку самодержавна монархія, а потім ісламська теократія. В останні роки, здається, Туреччина та Іран схожі і розхожі. З одного боку, ідеологічні основи військового кемалізму та ісламізму опіки, відповідно, все частіше обговорюються та ставляться під сумнів у кожній країні. Однак, поки Туреччина переживає процес демократизації та демілітаризації, теократія в Ірані перетворюється на більш мілітаризований режим, при цьому Революційні гвардії здійснюють посилений контроль як над економікою, так і за політикою.
Основні спільні риси розвитку:
1) Постійна відсіч потенційним претендентам, які зазіхали на їх територіальну цілісність та суверенітет;
2) Модернізаційні процеси, однак із різними результатами та наслідками;
3) Іран, вслід та за прикладом Туреччини проводить ряд реформ: судову, земельну та фінансову;
4) Адаптація елементів західного (про європейського зразка).