Древний египет различие богов и людей,судьба после смерти,зачем обращались к богам. междуречье различие богов и людей,судьба после смерти,зачем обращались к богам. евреи различие богов и людей,судьба после смерти,зачем обращались к богам.
В Египте к богам чаще всего обращались за тем чтобы было хорошее плодородие. В Междуречье чаще всего обращались за тем чтобы Бог солнца Шамаш-грел город,но не сушил плодородие.Бога луны-Сина просили чтобы были сладкие ночи,не было воров,чтобы дети спали крепко и с интересом смотрели сны.Бога воды-Эа тоже просили о хорошем плодородии,ведь он ещё питает поля влагой и дарит людям хлеб и жизнь.К Богине плодородия и любви -Иштар люди обращались с о богатых урожаях зёрен и о рождении детей. Евреи обращались только к Богу-Яхве .Я если честно не знаю зачем именно люди к нему обращались,но я знаю точно что Бог-Яхве дал Моисею каменные доски,на которых были написаны законы:если человек кого то убьёт,что-то с ворует чтобы все почитали отца и мать ит.д а кто со грешит того постигнет Божья кара.И ещё Яхве приказал Моисею вывести всех из города.Прости,если что-то не так что знала то и сказала.
Нерон был очень жестоким. Он считал себя актёром. Когда он изображал кого-то, строго следили за всеми следили преторианцы и доносчики, если заснуть обычные люди их казнят, а знатных настигала ненависть царя. Часто по ночам со своими дружками Нерон выступал в роли главаря грабителя, но не в театре, а на улице города. Он и его спутники нападали на возвращавшихся домой, отбирали деньги и драгоценности. Это была не только забава, но и унижение, устрашения. Он казнил не в чем не повинных 400 рабов, хотя провинился только один. Люди требовали освобождения неповинных рабов, но Нерон был неумолим. Он однажды поджог большую часть города, обвинив в этом небольшую группу людей, называющих себя христианами.
Вот. Надеюсь, верно. Весь материал из учебника по Истории. Недавно проходили. (А.А. Вигасин, Г.И. Годер, И.С. Свенцицкая, §55)
У своєму розвиткові халіфат прийшов до типової східної феодальної теократичної деспотії з її основними ознаками: переважанням державної власності на землю, державним кріпосним селянином-орендатором, деспотичною теократичною владою халіфів. "Пророк" (потім халіфи) з самого початку виступав як духовний глава (імам), законодавець, воєначальник та суддя. У своїх "відвертостях", розпорядженнях він установлював правила, закони, які для наступних правителів - халіфів та всіх "муслімів" ставали священними догмами. Спадковість влади затвердилася в Халіфаті лише з часом і в боротьбі з родоплемінними традиціями, посяганнями родової аристократії, а також з наївними вимогами виборності халіфа з боку маси рядових арабів. Перші халіфи - Абу-Бекр, Омар та Осман обиралися поплічниками Мухаммеда (мухаджирами та ансарами) зі свого середовища. Принцип виборності халіфа не заперечувався жодною течією ісламу. Хариджити наполягали на виборності халіфа всіма мусульманами, однак політична практика схилялася до аристократизму як у сунітів, так і шиїтів. За Османа халіфатом правив рід Омейядів. Після вбивства Османа, а потім й Алі, який боровся за владу з Муавійєю, останнього було проголошено халіфом знаттю Сирії та Єгипту (661 рік). Отже, перші 60 років Халіфат був теократичною державою з виборним халіфом. Спадковість влади зміцнилася при Аббасидах, але вона постійно порушувалася жорстокою боротьбою між різноманітними течіями ісламу і родоплемінними угрупованнями. Утвердження на троні часто залежало від інтриг двору або примх двірцевої гвардії. У 945 році халіфи в Багдаді поступилися світській владі (султанат) перській династії Буїдів. З цього часу в халіфів залишаються лише духовна влада та релігійний авторитет. За Аббасидів при халіфі з'явилася посада візиря - його головного радника та помічника. Візир був охоронцем халіфської печатки і міг ставити її на документах без попереднього дозволу халіфа. Візирю підпорядковувалися весь адміністративно-фінансовий апарат, військо, відомство державного контролю - аль-барид, численні відомства-дивани. Посада візиря найчастіше успадковувалася однією родиною. Наприклад, відома могутня династія спадкових візирів Бармекідів. Кожна область (емірат) мала в Багдаді своє територіальне відомство -диван, яке складалося з основного відділу (асл), що відав збиранням податків, та відомства фінансів (зимам). Пізніше територіальні дивани було скасовано, за винятком дивану в справах Вавилонії, яким керував сам візир. Важлива роль належала аль-бариду. Його начальник (сахіб аль-барид) був впливовою вельможею в Багдаді. Він завідував численними поштовими станціями, розкиданими по всій величезній території халіфату, їхні службовці, крім поштових справ, збирали відомості про настрої населення, врожай, діяльність місцевої адміністрації, кількість відкарбованих золотих та срібних монет. Усі ці відомості надходили до сахіб аль-барида. Він одержував також відомості від підлеглих йому шпигунів-вивідувачів, які діяли в халіфаті та за його межами. Сахіб аль-барид щоденно доповідав візирю про стан справ у халіфаті і, крім того, мав безпосередній доступ до халіфа.
Халіфат поділявся на намісництва - емірати. Основними були Іспанія, Магриб (Північна Африка), Єгипет, Сирія, Іран (тут було декілька намісництв), Вавилонія, Мавернахр (Середня Азія), Північна Індія. Уже за Омейядів намісництва стали досить швидко передаватися у спадок, а намісники перетворилися на майже необмежених володарів, їхні зв'язки з халіфом часто обмежувалися сплатою податків до його скарбниці. Зазвичай еміри заздалегідь у вигляді відкупу вносили податки до скарбниці халіфа, а потім нещадно вибивали їх з підвладного населення вже для себе. Емірати у свою чергу поділялися на області, якими керували призначені емірами хакі ми. За Аббісидів іранська система управління поширилася в більшості міст халіфату. Містом керував градоначальник - раїс; суд очолював кадій (казій), він же був головою місцевого духівництва; мухтасиб гав за базарами, дотриманням догматів ісламу в побуті, взагалі за моральністю; асас очолював нічну варту; начальник поліції -сахіб аш-шурта також мав деякі судові повноваження. Якщо місто було резиденцією правителя області - наїба. хакіма або еміра, то вони здійснювали безпосереднє керівництво ним. Неодмінною ознакою міста були в'язниця - зиндан, шпигуни поліції. Значний вплив у містах мали вожді племен та родів - шейхи, сеїди.
