1. Адміністративно - територіальний устрій та регіональний поділ.
2. Національне та соціальне становище українського населення.
3. Імперська колонізаторська політика України.
Основні поняття та терміни:
Адміністративно - територіальний поділ - поділ території держави на систему адміністративних одиниць (область, провінція, штат, воєводство, губернія, повіт, волость, місто, село) відповідно до якого утворюється вертикальна структура органів державної влади й управління.
Генерал - губернаторство - адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії (1775 - 1917). Включало одну або кілька губерній, під управлінням генерал - губернатора.
Повіт - адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських, а також польських, литовських і білоруських землях з другої половини XIV ст.
Стан - адміністративно-поліцейська одиниця в повітах Росії та України в XIX ст. ; запроваджена 1837р. у зв'язку з посиленням селянського руху.
Адміністративно - територіальний устрій та регіональний поділ
Таблиця "Адміністративно - територіальний поділ українських земель, що входили до складу Російської імперії в першій половині XIX ст."
Наприкінці XVIII ст. територія України входила до складу Російської та Австрійської імперій. У першій половині XIX ст. українська етнічна територія становила до 700 тис. км2. До складу Російської імперії входило 90% цієї території - Правобережна і Лівобережна Україна, Слобожанщина та південна (Степова) Україна, а до складу Австрійської - 10% - Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Такий територіальний поділ існував аж до початку Першої світової війни.
В історичному розвитку українського народу визначальна роль, як і раніше, належала Наддніпрянщині. Її вважало своїм історичним, політичним та культурним центром також українське населення Східної Галичини, Північної Буковини, Закарпаття, підвладне Австрійській імперії.
Поширення на територію України адміністративно - територіального устрою Російської імперії мало на меті прискорити колонізацію українських земель. Розроблена царським урядом на початку 50 -х рр.. XIX ст. інструкція зобов'язувала генерал - губернаторів посилити всебічний нагляд за «станом умів».
Найстараннішими провідниками царської колонізаторської політики в Україні були київський генерал - губернатор граф Д. Бібіков, малоросійський (харківський) - князь М. Долгоруков та новоросійський - граф М. Воронцов. Останнього як ревносного прислужника царизму висміяв у відомій епіграмі О. Пушкін. Антинародну діяльність перших двох - під керівництвом тодішнього найвищого провідника та ідейного натхненника колонізаторської політики в Україні царя Миколи I
«Комсомолка» сделала подборку самых старых храмов, дошедших до наших времен
01.08.13 18:13

Пять самых древних храмов Москвы
4 августа 1326 года в Москве был заложен первый каменный храм Москвы - Успенский собор на территории Кремля. Здание не сохранилось — его разобрали уже через полтора века за ветхостью. Мы собрали для вас информацию о пяти древнейших храмах столицы, которые дошли до нас полностью или частично.
1. Церковь Рождества Богородицы на Сенях (Воскрешения Лазаря) — древнейший из частично дошедших до наших дней памятников архитектуры Москвы. Она расположена в Московском кремле и входит в состав комплекса Большого Кремлёвского дворца. Церковь возвели в 1393 — 1394 годах по заказу вдовы Дмитрия Донского — княгини Евдокии. Она была домовым храмом великой княгини. Здание сохранилось до половины высоты стен (до хор) с главным порталом и частью окон. Это была четырехстолпная трехапсидная церковь, построенная из белого камня. Ее архитектура сочетает в себе черты владимиро-суздальской (круглые столбы, обрамление портала, лопатки) и раннемосковской (килевидные завершения портала и ниш, окна-розетки) архитектурных школ. В росписи участвовали Феофан Грек и Даниил Черный с учениками.
Гаврило Олексич, «увидев королевича, влекомого под руки, въехал до самого корабля по сходням, по которым бежали с королевичем», поднялся на борт, был сброшен вниз, но потом снова вступил в бой. Сбыслав Якунович, вооружённый только одним топором, бросился в самый центр вражеского войска, а за ним ловчий Александра ;— Яков Полочанин размахивал своим длинным мечом. Отрок Савва проник в центр шведского лагеря, «ворвался в большой королевский златоверхий шатер и подсек столб шатерный»; потеряв опору, шатёр свалился на землю. Новгородец Меша со своей дружиной потопил три вражеских корабля. Шестой упомянутый воин ;— слуга Александра Ярославича Ратмир сражался пешим против нескольких шведов, был ранен и погиб.
Українські землі у складі Російської імперії
План
1. Адміністративно - територіальний устрій та регіональний поділ.
2. Національне та соціальне становище українського населення.
3. Імперська колонізаторська політика України.
Основні поняття та терміни:
Адміністративно - територіальний поділ - поділ території держави на систему адміністративних одиниць (область, провінція, штат, воєводство, губернія, повіт, волость, місто, село) відповідно до якого утворюється вертикальна структура органів державної влади й управління.
Генерал - губернаторство - адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії (1775 - 1917). Включало одну або кілька губерній, під управлінням генерал - губернатора.
Повіт - адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських, а також польських, литовських і білоруських землях з другої половини XIV ст.
Стан - адміністративно-поліцейська одиниця в повітах Росії та України в XIX ст. ; запроваджена 1837р. у зв'язку з посиленням селянського руху.
Адміністративно - територіальний устрій та регіональний поділ
Таблиця "Адміністративно - територіальний поділ українських земель, що входили до складу Російської імперії в першій половині XIX ст."
Наддніпрянська Україна
Малоросійське генерал-губернаторство:
Харківська губернія
Чернігівська губернія
Полтавська губернія
Київське генерал- губернаторство:
Київська губернія
Подільська губернія
Полтавська губернія
Новоросійсько - Бессарабське генерал-губернаторство:
Катеринославська
губернія
Херсонська губернія
Таврійська губернія
Наприкінці XVIII ст. територія України входила до складу Російської та Австрійської імперій. У першій половині XIX ст. українська етнічна територія становила до 700 тис. км2. До складу Російської імперії входило 90% цієї території - Правобережна і Лівобережна Україна, Слобожанщина та південна (Степова) Україна, а до складу Австрійської - 10% - Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Такий територіальний поділ існував аж до початку Першої світової війни.
В історичному розвитку українського народу визначальна роль, як і раніше, належала Наддніпрянщині. Її вважало своїм історичним, політичним та культурним центром також українське населення Східної Галичини, Північної Буковини, Закарпаття, підвладне Австрійській імперії.
Поширення на територію України адміністративно - територіального устрою Російської імперії мало на меті прискорити колонізацію українських земель. Розроблена царським урядом на початку 50 -х рр.. XIX ст. інструкція зобов'язувала генерал - губернаторів посилити всебічний нагляд за «станом умів».
Найстараннішими провідниками царської колонізаторської політики в Україні були київський генерал - губернатор граф Д. Бібіков, малоросійський (харківський) - князь М. Долгоруков та новоросійський - граф М. Воронцов. Останнього як ревносного прислужника царизму висміяв у відомій епіграмі О. Пушкін. Антинародну діяльність перших двох - під керівництвом тодішнього найвищого провідника та ідейного натхненника колонізаторської політики в Україні царя Миколи I
Объяснение: