Територія української держави мала охоплювати землі від перемишля до путивля; підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався довічно; українська православна церквазберігала автономію у складі константинопольського патріархату; українське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь османської казни; на українських землях османи і татари не мали права споруджувати мечеті та брати ясир; османська імперія і кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з річчю посполитою і московією без згоди гетьмана; султанські грамоти, які стосувалися україни, мали писатися турецькою та українською мовами.
Сейчас кажется странным, как могли торговые или политические связи ускорять распад Руси на отдельные княжества, но в то время это была одна из реальных причин феодальной раздробленности. Почему так происходило? Сами по себе местные князьки старались усилить свою власть, для чего стремились развивать и политические и торговые связи самостоятельно. Они богатели, и становились менее зависимыми от центральной власти, они сами собирали налоги с богатых купцов, содержали на собранные средства сильные дружины и все меньше обращали внимание на вассальную зависимость от киевского князя. В противовес этим успехам Киев напротив терял свои экономические связи и доходы, и средств управления государством становилось все меньше. Конечно, торговля не явилась решающим фактором распада государства, но свою роль также сыграла
