А Навь • Ознайомтеся з переліком винаходів і вдосконалень, які подарувало нам «довге» ХІХ ст. Якими з них Ви, Ваші батьки, друзі й знайомі користуєтеся часто, якими – рідко, а без яких Ви можете обійтися?
С конца X в. началось ослабление власти германских императоров, несмотря на все их попытки лавирования между различными группами феодалов. Вместе с тем германские императоры потерпели крах и во внешней политике на востоке. Захваты славянских земель оказались непрочными. Славянские племена лютичей и бодричей в конце X и начале XI в. вернули себе почти все свои земли. Уничтожая основанные немецким духовенством церкви и укреплённые пункты (бурги) , они завоевали даже ряд владений на левом берегу Эльбы. Созданная при Оттоне I система марок и епископств была разрушена. Попытки германских феодалов вновь захватить славянские земли в середине XI в. разбились о стойкое сопротивление славян, в частности лютичей, которые в 1055 г. нанесли тяжкое поражение представителю новой, Франконской династии на германском престоле — Генриху III (1039—1056). Такой же крах потерпели попытки Генриха III завоевать Венгерское королевство, а Чехию ему удалось поставить лишь в номинальную зависимость от империи. Процесс дальнейшего закрепощения свободных крестьян феодалами и непрерывное усиление феодальной эксплуатации неизбежно вели к обострению классовой борьбы в Германии. В 1073 г. разразилось Саксонское восстание. Саксонские события, во время которых выдвинулся королевский министериалитет в качестве нового претендента на участие во взимании феодальной ренты, привели к тому, что в Германии выявились враждебные друг другу группы феодалов.
Майже півстоліття тривала літературна діяльність І. Нечуя-Левицького — одного з найкращих українських письменників. За цей час він написав близько шістдесяти художніх творів, у яких змалював життя різних верств українського населення: селян, міщан, заробітчан, інтелігенції, попів, ченців та інших. Найкращими творами І. Нечуя-Левицького заслужено вважаються ті, у яких він показав життя українського селянства за часів кріпацтва. «Одне лиш знаю: біль за людей завжди тяжко мене палив», — писав І. Нечуй-Левицький. Одним із найбільших творчих досягнень письменника є його повість «Микола Джеря», написана у 1878 році. Починається повість чудовим описом природи, де замальовуються річка Роставиця і село Вербівка. Далі разом із письменником ми простуємо стежкою і потрапляємо у село. Звичайне українське село за часів кріпаччини. Тут ми зустрічаємось із головним героєм повісті — кріпаком-бунтарем Миколою, перед нами проходять образи батька та матері героя, його дружини Нимидори, односельчан. Тяжкими, нестерпними були умови життя селян-кріпаків. З ранку до вечора змушені вони були працювати на пана. Селяни відробляли три дні панщини, потім так звані згінні дні, шарварок. Людське жито стояло й осипалося — його ніколи було жати, — а селян все гнали й гнали на панщину. Жінкам з літа до осені також давали відгодовувати панських каченят, яких вони змушені були годувати за свій кошт. А в довгі зимові вечори дівчата та жінки повинні були прясти панові прядиво. Все це селяни мусили робити й слухати пана. А за найменшу непокору били, як це сталося з Миколою та його батьком. Батько Миколи — Петро Джеря — усе життя покірно робив на пана, але це не врятувало його від панських канчуків. Виснажений непосильною працею, Джеря передчасно помирає. «Вся його сила пішла на чужу користь, на чужу кишеню, — на дорогі оксамитові сукні, на золоті сережки пані Бжозовській, на дорогі наїдки та напитки, на дорогі панські примхи та витребеньки». Не кращим було життя і в молодшого покоління — Миколи й Нимидори. За свою правду Миколі неодноразово доводилося відчувати на своїй спині панські канчуки. Не минула цього й Нимидора, яка на третій день після пологів встала з ліжка, але не пішла на панщину, за що її й ударив осавула нагайкою по спині. Микола часто замислювався над тим, чому існує така несправедливість. «Він усе думав, нащо Бог так вчинив, що недобре розділив долю між людьми: одним дав панство й степи, лани, а другим дав важку працю, бідність та трохи не торби».
