Васи́лий III Иванович, по прямому имени Гавриил, в постриге Варлаам (25 марта 1479 — 4 декабря 1533) — великий князь владимирский и московский в 1505—1533, государь всея Руси. Сын Ивана III Великого и Софии Палеолог, отец Ивана IV Грозного. В период его правления произошел распад Орды и независимое Московское княжество смогло провести присоединение ряда соседних территорий, которую позже назвали "собирание русских земель". В централизованное Русское государство (тогда - Московское княжество) вошли Псков, Смоленск и Рязань.
внутренняя политика
Василий III считал, что власть великого князя ничто не должно ограничивать. Пользовался активной поддержкой церкви в борьбе с феодальной боярской оппозицией, круто расправляясь со всеми недовольными. В 1521 году митрополит Варлаам был сослан из-за отказа участвовать в борьбе Василия против князя Василия Ивановича Шемячича, князья Рюриковичи Василий Шуйский и Иван Воротынский были изгнаны. Дипломат и государственный деятель Иван Берсень-Беклемишев был казнён в 1525 году из-за критики политики Василия, а именно из-за открытого неприятия греческой новизны, которая пришла на Русь вместе с Софией Палеолог. В течение правления Василия III увеличилось земельное дворянство, власти активно ограничивали иммунитет и привилегии бояр — государство шло по пути централизации. Однако деспотические черты управления, в полной мере проявившиеся уже при его отце Иване III и деде Василии Тёмном, в эпоху Василия только ещё более усилились.
Василий III, фрагмент иконы «Василий Великий и вел. кн. Василий III», втор. половина XVI века, ГИМ
В церковной политике Василий, во время брака с Соломонией, поддерживал нестяжателей, а после развода с ней и размолвке из-за этого как со своим советником иноком Вассианом, так и другими людьми церкви и светскими стал поддерживать иосифлян, которые поддержали его. Максим Грек, Вассиан Патрикеев и другие нестяжатели были приговорены на церковных соборах кто к смертной казни, кто к заточению в монастырях по причине придирок и клевет на них.
В правление Василия III были созданы «Уложение о вотчинах» и «Устав о слободах» (о них известно по косвенным источникам, так как сами документы не сохранились)[10].
внешняя политика
В начале правления Василию пришлось начать войну с Казанью. Поход был неудачен, русские полки, которыми командовал брат Василия, князь углицкий Дмитрий Иванович Жилка, были разбиты, но казанцы запросили мира, который и был заключён в 1508 году. В то же время Василий, воспользовавшись смутой в Литве после смерти князя литовского Александра, выставил свою кандидатуру на престол Гедимина. В 1508 году взбунтовавшийся литовский боярин Михаил Глинский в Москве был принят очень радушно. Война с Литвой привела к довольно выгодному для Московского князя миру в 1509 году, по которому литовцами были признаны захваты его отца.
В 1512 году началась новая война с Литвой. 19 декабря Василий, Юрий Иванович и Дмитрий Жилка выступили в поход. Смоленск был осаждён, но взять его не получилось, и русское войско вернулось в Москву в марте 1513 года. 14 июня Василий снова выступил в поход, но, отправив воевод к Смоленску, сам остался в Боровске, ожидая, что будет дальше. Смоленск снова был осаждён, а его наместник, Юрий Сологуб, разбит в открытом поле. Только после этого Василий самолично приехал к войскам. Но и эта осада была неудачной: осаждаемым удавалось восстанавливать разрушаемое. Опустошив окрестности города, Василий велел отступить и возвратился в ноябре в Москву. 8 июля 1514 года войско во главе с великим князем в третий раз выступило к Смоленску, на этот раз вместе с Василием шли его братья Юрий и Семён. Новая осада началась 29 июля. Артиллерия, которой руководил пушкарь Стефан, наносила осаждаемым тяжёлые потери. В тот же день Сологуб и духовенство города вышли к Василию и согласились сдать город. 31 июля жители Смоленска присягнули великому князю, и Василий 1 августа вступил в город. Взятие Смоленска, ставшее результатом трёх смоленских походов, стало самым крупным военным успехом Василия III на западном направлении за всё время его правления.
Хрестові походи не досягли тих цілей, які ставили перед собою їх організатори та учасники. Вони спричинили великі жертви як серед населення держав Сходу, так і серед їх учасників. Гинули багато культурних цінності, палаци, пам’ятники і бібліотеки. Особливо сильно постраждав Константинополь, ніколи не повернув собі колишньої краси і величі після латинського розгрому. Разом з тим, вони розширили горизонти, вперше після часів античності привели в близьке зіткнення Європу і Схід. Результати їх неоднозначні.Безсумнівно, виріс товарообмін між Заходом і Сходом, порти Східного Середземномор’я Акра, Бейрут, міста Кіпру стали важливими вузлами посередницької торгівлі. Велику вигоду отримали для себе італійські морські республіки – Генуя, Венеція, Амальфи, Піза, що заснували на Леванте торгові факторії, які володіли значними торговельними привілеями. Посилився вивіз західноєвропейських товарів, насамперед, – англійського, фламандського, французького, ломбардного сукна на Схід, що стимулювало ремісниче виробництво Західної Європи.У Західній Європі Хрестові походи поглибили соціальне, майнове і юридичне нерівність селян і сеньйорів, сприяли оформлення лицарства як стану.Хрестові походи сприяли зміцненню централізації Франції та Англії, відтоку найбільш неспокійних елементів лицарської вольниці. З часів Хрестових походів ведуть відлік інтереси Франції та Англії на Сході. Не випадково володіння хрестоносців (іменованих нерідко «франками») називали Францією на Сході. В ході походів були ослаблені позиції Візантії й арабського світу в морській торгівлі і закладені основи морської могутності Генуї і Венеції. Необхідність перевезення значного числа людей і товарів, підтримки регулярних зв’язків з Левантом привела до вдосконалення судів, освоєнню нових маршрутів навігації.На перших порах виріс, а потім, із занепадом руху знизився авторитет папства. Католицька церква, проте, істотно розширила зону свого впливу, консолідувала земельну власність, створила нові структури у вигляді духовно-лицарських орденів. Разом з тим, Хрестові походи підсилили конфронтацію Заходу і Сходу. Вони активізували джихад як агресивну реакцію мусульманського світу. Четвертий хрестовий похід, набагато в більшій мірі, ніж схизма 1054 р., розділив християнські церкви, заклавши у свідомість православного населення образ поневолювача і ворога – латинян. Вони зміцнили на Заході психологічний стереотип, компонентом якого була недовіра, а нерідко і ворожість не тільки до світу ісламу, але й до східного християнства.
Величезне значення в русі хрестоносців кінця XI – початку XII ст. мало селянське питання. Покріпаченя, придавлене феодальним гнітом; селянство Західної Свропи спочатку охоче йшло на Схід. Надія позбавитись кріпацтва, боргів, перспектива здобути на Сході землю спонукали десятки тисяч людей підніматися із своїх місць і йти в далекі країни, де багатьох з них чекала неминуча загибель.Хрестові походи як воєнні експедиції закінчились повною невдачею. Заснувати міцну державу на Сході європейські феодали не змогли. Майже всі захоплені території їм довелося залишити. Рицарі покинули Схід. Національні держави, що утворилися, почали вести одна з одною уперті і тривалі війни; рицарі знайшли застосування своєму військовому ремеслу в самій Європі. З другого боку, у зв’язку із зростанням продуктивних сил і дальшим розвитком товаро-грошових відносин рицарі мали змогу одержувати великі прибутки від своїх селян, частина їх (наприклад, в Англії) взялася сама ретельно за сільське господарство.Значення хрестових походів, хоч вони й зазнали невдач, було для розвитку Західної Європи дуже велике. 1) сприяли розвиткові європейської торгівлі на Середземному морі. В результаті їх було знищено монополію арабських і візантійських купців у близькосхідній торгівлі і встановлено гегемонію італійських,південиофраицузьких і східноіспанськнх (каталонських) міст. Ці міста почали відігравати роль посередників між Сходом і рештою Європи.Торговельні зв’язки зі Сходом набули під час хрестових походів регулярного характеру. 2) хрестові походи сприяли ознайомленню європейців із східною промисловістю і сільськогосподарською технікою. Європейці засвоїли за цей час багато східних прийомів текстильного і металургійного виробництва, фарбувальної справи, парфюмерії і виготовлення ліків, а також перенесли в Європу такі цінні сільськогосподарські культури, як гречка, шафран, рис і т. ін. Схід значною мірою вплинув на європейців щодо побуту. Рицарі засвоїли витончені східні манери, правила придворної ввічливості, почали старанно доглядати своє тіло, обличчя, волосся. У рицарських замках і міських будшисах з’явилась нова захоплюча гра, занесена зі Сходу,- шахи.В результаті Хрестових походів зріс обмін книжним і некнижним знанням між Заходом і Сходом. Різко посилилася соціальна мобільність населення. Колишні вузькі рамки orbis terrarum Заходу були істотно – уперше після античності – розширені.
Февральская революция была встречена в Казахстане с восторгом. Временное правительство вместо прежних структур власти начало создавать областные и уездные комиссариаты.