Причины:
1. Недовольство основного населения социально-экономическим положением: крепостным правом, военными поселениями, отсутствием политических прав и свободы слова
2. Влияние революционных и национально-освободительных выступлений в Европе, чтение сочинений европейских читателей и мыслителей.
3. Нерешительность Александра 1 в проведении реформ
4. Патриотический подъем и рост национального самосознания после отечественной войны.
5. Знакомство с политическим устройством других стран во время заграничных походов русской армии в 1812-1813 годах.
Итоги:
1. Восстание подавили, над декабристами расправились. Во время этого погибло много людей, еще больше было осуждено или отправлено в ссылку.
2. Была совершена первая попытка изменить систему правления и отменить крепостничество, однако планы декабристов так и не были исполнены.
3. Восстание показало обществу необходимость реформ.
4. Восстание только укрепило самодержавие.
5. В дальнейшем неудачный опыт декабристов позволил другим не совершить тех же ошибок.
Объяснение:
На відміну від рабовласницької демократії в Афінах, Римська республіка була аристократичною, вона забезпечувала привілейоване становище знатної багатої верхівки рабовласників, що відобразилося на повноваженнях і взаємовідносинах державних органів. Ними були насамперед народні збори, сенат і магістратура. Хоча народні збори вважалися органами влади римського народу і були втіленням притаманної полісу демократії, фактично управляли державою не вони. Це робили сенат і магістрати — органи реальної влади нобілітету.
В Римській республіці існували і розрізнялися три види народних зборів — центуріатні, трибутні, куріатні.
Головну роль відігравали центуріатні збори, які забезпечували завдяки своїй структурі і порядку прийняття рішень перевагу в них аристократичних і багатих кіл рабовласників. Щоправда, їхня структура із середини III ст. до н. е. з розширенням меж держави і збільшенням кількості вільних змінилася не на користь цих кіл. Кожен з п'яти розрядів заможних громадян почав виставляти рівну кількість центурій — 70, а загальна кількість центурій була доведена до 373. Однак перевага аристократії і багатства все ж залишилась, оскільки в центуріях вищих розрядів було значно менше громадян, ніж у центуріях нижчих розрядів, а незаможні пролетарії, кількість яких значно зросла, як і раніше, становили лише одну центурію.
До компетенції центуріатних зборів належало прийняття законів, обрання вищих посадових осіб республіки (консулів, преторів, цензорів), оголошення війни і розгляд скарг на вироки до смертної кари.
Другим видом народних зборів були трибутні збори, які залежно від складу жителів триб, які брали участь в них, поділялися на плебейські і патриціансько-плебейські. Спочатку їх компетенція була обмеженою. Вони обирали нижчих посадових осіб (квесторів, едилів тощо) і розглядали скарги на вироки про стягнення штрафу. Плебейські збори, крім того, обирали плебейського трибуна, а з III ст. до н. е. вони отримали право приймати закони, що сприяло зростанню їх значення у політичному житті Риму.