КАЗАХСТАН, Республіка Казахстан – д-ва в Центр. Азії. На зх. омивається Каспійським м., на пн. межує з РФ, на сх. – з Китаєм, на пд. – з Киргизією, Узбекистаном і Туркменистаном. Тер. – 2717,3 тис. км². Столиця – Астана. Адм.-тер. поділ – 14 обл. Нас. – 15,19 млн осіб (2005). Етнічний склад: казахи (57,2 %), росіяни (27,2 %), українці (3,2 %), узбеки (2,7 %), німці (1,6 %), татари (1,6 %), уйгури (1,5 %) та ін. (5 %). Держ. мови – казахська, російська. За конфесійною належністю нас. К. поділяється на – мусульман-сунітів (47 %), православних (44 %), протестантів (2 %) та ін. (7 %). 16 груд. 1991 була проголошена незалежність К. За формою правління це президентська республіка. Президент є главою виконавчої влади й обирається строком на 7 років. Згідно з конституцією, прийнятою на референдумі 1995, президент має право, зокрема, ініціювати внесення поправок до осн. закону, призначати й відправляти у відставку уряд, розпускати парламент, проводити референдуми та призначати голів виконавчої влади на місцях. Законодавча влада представлена двопалатним парламентом, який складається з Сенату (39 сенаторів) та Мажилісу (107 депутатів). 32 сенатори (по 2 від кожної області та міст Астана й Алмати) обираються непрямим голосуванням терміном на 6 років, 7 сенаторів призначаються за президентською квотою. Половина складу Сенату оновлюється кожні 3 роки. Довічними сенаторами є всі колиш. президенти країни. Депутати Мажилісу обираються прямим голосуванням терміном на 5 років за пропорційною з 7-відсотковим бар'єром системою.
Перші держ. утворення на тер. К. з'явилися в 1 тис. до н. е. – це були союзи сакських племен. 238 до н. е. одне з таких племен – парни (дахи) на чолі з родом Аршакідів заснувало в Ірані нову імперію – Парфянське царство.
Від 3 ст. до н. е. на тер. К. виникає кілька ранніх д-в кочовиків. У пд.-сх. ч. К., т. зв. Семиріччі (Джетису), була утворена
д-ва Усунь. Тоді ж у середній течії р. Сирдар'я існувала д-ва кангарів. На зх. від них кочували чисельні племена аланів, землі яких розташовувалися на пн. від Аральського й Каспійського морів. Частина племен аланів розбила скіфів і пішла в Пн. Причорномор'я і далі в Європу. 47 до н. е. після поділу хунських племен на дві групи – пн. і пд., пн. хуни переселилися в країну кангарів, де впродовж кількох наступних століть асимілювалися місц. племенами, давши поштовх творенню нової народності, яка увійшла в історію під назвою гунів. 375 гуни на чолі зі своїм правителем Баламбером рушили на захід, форсували р. Дон і розбили племінний союз остготів (див. Готи). Рятуючись від гунів, племена вестготів переселялися на зх. землі. Ці події дали початок Великому переселенню народів.
До серед. 5 ст. н. е. давні д-ви К. практично припинили існування.
Тер. Семиріччя та Сх. К. на поч. 5 ст. була окраїною імперії жужанів, з центром у Монголії. 551 один з алтайських союзів племен – ашина – за до Китаю розгромив жужанів. Просуваючись на захід, вони захопили тер. аж до Аральського моря. Невдовзі це плем'я утворило Тюркський каганат (слово "тюрк" означає міцний, сильний; спочатку ним іменували членів сім'ї правлячого роду Ашина, згодом – усе плем'я ашина, а потім і всі підвладні Тюркському каганату племена; див. Тюрки). Процвітання каганату забезпечувалося завдяки тому, що він контролював товаропотік, що йшов по Великому шовковому шляху, однак тривало це недовго. В 2-й пол. 7 ст. тер. Тюркського каганату перейшла під контроль Китаю. Впродовж 8–10 ст. на тер. Семиріччя існувало кілька держ. утворень, зокрема, д-ва Тюргешей та Карлуцький каганат. Це був період міжусобних війн та боротьби із військами арабів, що час від часу вторгалися на тер. Семиріччя. 940 владу в Cемиріччі захопила нова династія. Один з перших її правителей прийняв іслам і взяв титул Дослан Карахан. Була утворена д-ва Караханідів, іслам у ній став держ. релігією, араб. графіка замінила давньотюркську. Розпочинається процес осідання кочовиків. 1141 Караханідська д-ва потрапила у васальну залежність від киданів.
1219–24 тер. К. була підкорена Чингізханом і увійшла до складу Монгол. д-ви. Після смерті Чингізхана на тер. К. було утворено три улуси (володіння): найбільшу степову частину отримав старший син Джучі, пд. і пд.-сх. – відійшли до Чагатая, пн.-сх. – до Угедея. Землі Джучі отримали назву Улуг улус (Великий улус) й були успадковані його сином – Бату (див. Батий). У сх. джерелах Улуг улус відомий як Ак Орда (Біла орда), а в руських літописах пізнішого часу – Золота Орда. За монгол. правління на тер. К. припинилися міжусобні війни, розвинулися торгівля й містобудування.
На рубежі 14–15 ст. улуси Чингізидів роздробилися на відособлені д-ви. На основі місц. етнічних груп виникли ханства – Моголістан, ханство Абулхайра (Д-ва кочових
Минская ратуша – памятник архитектуры столицы Беларуси
Ратуша - орган городского самоуправления, она же - здание, где этот орган вершит свою власть. Эти понятия появились на определенной стадии развития феодализма, появлению ратуш в развитых городах предшествовало присвоение им (дарение) Магдебургского права - регламента, согласно которому осуществлялась торговая, юридическая, ремесленная жизнь города. Слово ратуша и явления, которые за ним стоят, пришли к нам из Западной Европы (Польша, Германия).
Магдебургское право Минск получил в 1499 году. В связи с этим сначала было воздвигнуто деревянное здание ратуши. В 1582 году был построен каменный вариант здания. Оно располагалось на Соборной площади, здесь заседал суд, магистрат, архив, хранились эталоны мер и весов, находилась гауптвахта, а в подвале располагались тюремные камеры. Внутри и около здания проводились общественные мероприятия, а позже и театральные представления. То есть здесь был центр города в буквальном смысле.
Архитектурный облик ратуши в Минске
Ландшафтная привязка здания ратуши была очень выгодной для архитекторов: строительство велось на абсолютно ровной площадке.
В проект была заложена типичная для подобных построек планировка в духе Северного Возрождения: в основании лежал прямоугольник, башня зрительно увеличивала высоту здания. Здесь поместили колокол и часы, что было редкостью в те времена и практиковалось только в значительных, обеспеченных городах.
В конце XVIII века минская ратуша подверглась реконструкции, приобрела черты классицизма (автор проекта - архитектор Ф. Крамер). Центральная часть и торцы стали портиками с 4 ионическими колоннами. Башню увенчал круглый купол со шпилем. Балконы, кованые решетки, другие элементы декора украсили самое важное здание в городе.
Историческая судьба памятника архитектуры Минска
Менялись времена и законы, изменялась статусность города и страны - она стала Северо-Западной провинцией Российской Империи, не было идеологически верным оставлять ратушу как напоминание о прежних вольностях и свободе. Потому сам Император Николай I издал указ о сносе Минской ратуши под формальным предлогом, что она портила общий вид города.
Здание было взорвано, стройматериалы пошли на покрытие мостовых, постройку малых архитектурных форм города, из металлических конструкций были отлиты таблички на дома горожан.
Реконструкция ратуши в Минске
В результате раскопок в XX веке были найдены остатки фундамента постройки, а культурные пласты с прилегающих территорий дали историкам много материала.для составления полной картины быта старых времен.
Восстановление ратуши проводилось по проекту архитектора С. Багласова. Строители и реставраторы постарались соблюсти все известные тонкости старой постройки в деталях, произведена точная реконструкция прилегающего к ратуше парка, аллей. На месте бывшего памятника императору Александру II располагается стеклянная пирамида, а внутри нее - макет Минска конца XIX века. Стильные скамейки и фонари добавляют винтажное очарование округе.
Под крышей ратуши размещается музей города Минска, на втором этаже - зал для форумов, собраний и приема VIP-персон.
Костюмированные мероприятия, овеянные романтикой веков существования ратуши, смотрятся уместно и красиво, концерты музыкальных коллективов дополняют гармонию места.
На шпиле восстановленного здания ратуши закреплен флюгер и герб Минска, куранты каждый час отбивают мелодию из «Песни про Минск» И. Лученка, олицетворяя гражданское самосознание минчан, их гордость за родной город, столицу Республики Беларусь.
Ратушу можно увидеть во время обзорной экскурсии по Минску
Ратуша – достопримечательность Минска, которую обязательно стоит увидеть своими глазами. С нашей обзорной экскурсией по Минску Вы сможете не только насладиться видом памятника архитектуры Минска, но и побывать на концерте. Тем, кто ценит комфорт и удобство, портал VETLIVA предлагает забронировать индивидуальную экскурсию по Минску, которую по достоинству оценят и иностранные граждане. Данный экскурсионный тур проводится на русском, английском, французском, итальянском и других языках.