В середине XV века Византийская империя была со всех сторон окружена землями своего главного противника — мусульманского государства турок-османов, которые видели в Константинополе главное препятствие распространению своей власти в регионе
Османский султан Мехмед II, поклявшийся взять Константинополь, осторожно и тщательно готовился к предстоящей войне, осознавая, что ему придётся иметь дело с мощной древней крепостью, от которой уже не раз отступали армии других завоевателей
Правильно оценив значение последней, Мехмед II уделил пушкам особое внимание, приказав создать огромный по тем временам артиллерийский парк
Объяснен
Захоплення столиці колись могутньої православної держави розпочалося з облоги 6 квітня 1453 року. Час від часу відбувалися незначні сутички, але в перші тижні облоги значних зрушень не було. Пізніше на до візантійцям прибули венеціанці, генуезці та греки, які постачали в місто продовольство і зброю. Католицькі союзники брали участь в багатьох морських боях проти турків. На початку травня рейди турецьких військ на Константинополь почастішали й загарбникам вдалося пробити стіни міста в кількох місцях. 28 травня розпочався остаточний штурм, на який турецький султан Мехмед ІІ кинув усі сили. Варто зазначити, що чимало слов’ян, угорців, німців та італійців воювали на боці османів в рядах башибузуків (нерегулярних військ), більшість з яких загинули при штурмі стін. Всі, хто міг тримати в руках зброю, захищали місто до останнього і навіть імператор Костянтин пішов в контратаку, проте загинув у бою. 29 травня місто було захоплене і Візантійська імперія припинила своє існування. На її місці постала Османська імперія, що спричинило пошук європейцями нових торговельних шляхів в Азію, а відтак XV століття стало добою Великих географічних відкриттів. Також слід згадати, що в той самий час на іншому кінці Європи іспанці успішно проводили Реконкісту і через це на Заході мусульманський вплив постійно зменшувався.
Объяснение:
С европейских держав усмирив египетского пашу Мухаммеда Али, Абдул-Меджид, увлечённый западной культурой, продолжил реформы (Танзимат), начатые отцом. При нём немусульманам было разрешено служить в армии, были приняты национальный гимн и флаг, законодательство реорганизовано по образцу французского кодекса Наполеона, произошли технологические усовершенствования (появилась железная дорога и телеграф).
По совету Решида Мустафы-паши он издал 3 ноября 1839 года знаменитый Хатт-и-шериф, по которому обещал равное покровительство всем османским подданным, отказываясь от старого султанского права распоряжаться их жизнью и имуществом.
Абдул-Меджид I не отличался сильным характером, постоянно находясь под влиянием своего окружения; поэтому и реформы, проводимые в его правление, были непоследовательны[1].
В 1840-е годы султан ирландцам деньгами и хлебом (в том числе против воли британского правительства) во время голода в Ирландии.