Влада султана (офіційно він іменувався падишахом) була політичною і юридичною основою держави. Відповідно до закону, падишах був «упорядником духовних, державних і законодавчих справ», йому в однаковій мірі належали і духовно-релігійні, і світські повноваження. В міру зміцнення Османської держави правителі приймали титули хана (XV ст.), султана, худавендиляра (імператора). За часів Баязидів імператорська гідність була навіть визнана європейськими державами. Султан вважався главою всіх воїнів («чоловіків меча»). Як духовний глава мусульман-суннитів, він мав необмежене право карати своїх підданих. Традиція й ідеологія накладали на владу султана суто морально-політичні обмеження: государ мав бути богобоязливим, справедливим і мудрим. Проте невідповідність правителя цим якостям не могла служити підставою для відмови в державній покорі.
Влада султана (офіційно він іменувався падишахом) була політичною і юридичною основою держави. Відповідно до закону, падишах був «упорядником духовних, державних і законодавчих справ», йому в однаковій мірі належали і духовно-релігійні, і світські повноваження. В міру зміцнення Османської держави правителі приймали титули хана (XV ст.), султана, худавендиляра (імператора). За часів Баязидів імператорська гідність була навіть визнана європейськими державами. Султан вважався главою всіх воїнів («чоловіків меча»). Як духовний глава мусульман-суннитів, він мав необмежене право карати своїх підданих. Традиція й ідеологія накладали на владу султана суто морально-політичні обмеження: государ мав бути богобоязливим, справедливим і мудрим. Проте невідповідність правителя цим якостям не могла служити підставою для відмови в державній покорі.
