Вели́кий шёлковый путь — караванная дорога, связывавшая Восточную Азию со Средиземноморьем в древности и в Средние века. В первую очередь использовался для вывоза шёлка из Китая, с чем и связано его название. Путь был проложен во II веке до н. э., вёл из Сианя через Ланьчжоу в Дуньхуан, где раздваивался: северная дорога проходила через Турфан, далее пересекала Памир и шла в Фергану и казахские степи, южная — мимо озера Лоб-Нор по южной окраине пустыни Такла-Макан через Яркенд и Памир (в южной части) вела в Бактрию, а оттуда — в Парфию, Индию и на Ближний Восток вплоть до Средиземного моря. Термин введён немецким географом Фердинандом фон Рихтгофеном в 1877 году.
Почему этот путь был назван Великим Шелковым ? Понятно, что название пути связано с торговлей шелком. А почему слову «путь» сопутствует слово «Великий»? Это было связано с тем, что он служил мостом между обширными территориями Востока и Запада. Этот путь не просто проходил через огромные пространства Азии и Европы, он связывал воедино жизнь и быт многих регионов, различных народов, населявших их. В китайских письменных источниках говорится, что во II—I веках до нашей эры Уйсунское государство имело торговые отношения с Китаем. Безусловно, в числе товаров, предназначенных для торговли, был и дорогостоящий шелк. В тех же китайских источниках есть сведения, что в VI веке западнотюркский каган и его свита носили шелковые халаты: VI век был уже временем, когда шелк стал известным всей Евразии. Свое начало Великий Шелковый путь брал из районов в долине реки Хуанхэ в Китае. Он пролегал через западную часть Великой Китайской стены и по реке Или доходил до озера Иссык-Куль. Здесь путь для выхода на запад и северо-восток разветвлялся в южном и северном направлениях. Южное направление шло в Фергану, Самарканд, Иран, Ирак, Сирию и к Средиземному морю, а северное направление через город Испиджаб разделялось на две' ветви. Одна шла в Среднюю Азию, а другая через Туркестан по нижнему течению реки Сырдарьи выходила в Западный Казахстан и, обходя северо-восток Черного моря, шла в Европу. Общая протяженность Великого Шелкового пути составляла около 7 тысяч километров. Однако нельзя категорично утверждать, что названные направления были постоянными. Они менялись в зависимости от международного политического положения.
Чотири великі винаходи стародавнього Китаю — так в однойменній книзі знаменитий дослідник китайської культури Джозеф Нідем охрестив винайдені в Середні століття папір, книгодрукування, порох і компас.
Объяснение:
Папір
Першим великим винаходом стародавнього Китаю вважається папір. Згідно з китайськими літописами династії Східна Хань, папір винайшов придворний євнух династії Хань — Цай Лун у 105 році н. е.
У глибоку давнину в Китаї до появи паперу для записів використовували скручені в сувої смужки з бамбука, сувої шовку, дерев’яні та глиняні таблички і т. д. Найбільш стародавні китайські тексти або «цзягувэнь» були виявлені на черепашачих панцирах, які датуються 2-м тисячоліттям до н. е .. (династія Шан).
Книгодрукування
Виникнення паперу, в свою чергу, призвело до появи книгодрукування. Найдавніший відомий зразок печатки з дерев’яних дощок — це сутра на санскриті, надрукована на конопляної папері приблизно між 650 і 670 роками н. е .. Однак першою друкованою книгою зі стандартним розміром вважається зроблена під час династії Тан (618-907) Алмазна сутра. Вона складається з сувоїв довжиною 5,18 м. Згідно досліднику традиційної культури Китаю Джозефу Нидэму, методи друку, які використовувалися в каліграфії Алмазної сутри, значно перевершують по досконалості та вишуканості мініатюрну сутру, надруковану раніше.
Порох
Вважається, що порох був розроблений в Китаї в X столітті. Спочатку він використовувався як начинка у запалювальних снарядах, а пізніше були винайдені порохові снаряди вибухової дії. Порохове ствольну зброю, згідно з китайськими літописами, вперше було застосовано в битвах 1132 року. Це була довга бамбукова трубка, куди закладався порох і потім поджигался. Цим «вогнеметом» ворогові наносилися сильні опіки.
Компас
винаходи стародавнього Китаю
Винаходи стародавнього Китаю: Модель китайського компаса періоду династії Хань
Перший прототип компаса, як вважається, з’явився у часи династії Хань (202 до н. е. — 220 н. е..), коли китайці почали використовувати магнітний залізняк, орієнтований на північ-південь. Правда, він використовувався не для навігації, а для ворожіння. У древньому тексті «Луньхэн», написане в 1 столітті н. е.., у главі 52 стародавній компас описується так: «Цей інструмент нагадує ложку, і якщо його покласти на тарілку, то його ручка вкаже на південь».
Опис магнітного компаса для визначення сторін світу вперше викладено в китайському манускрипті «Уцзин Цзунъяо» 1044 р. Компас працював на принципі залишкової намагніченості з розпечених сталевих або залізних болванок, які виливалися у формі риби. Останні поміщали в чашу з водою, і в результаті індукції і залишкової намагніченості з’являлися слабкі магнітні сили. У манускрипті згадано, що даний прилад використовували як покажчик курсу в парі з механічною «колісницею, яка вказує на південь».