Відповідь:
Зовнішньополітична діяльність Романа Мстиславича
У 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич зайняв Галич і заснував нове державне утворення — Галицько-Волинське князівство. Утвердження князя Романа в Галичі відбулося силою, з огляду на те, що галичани хотіли собі окремого князя, а не князя за сумісництвом. Зважаючи на це, Роман Мстиславич змушений був заручитися підтримкою союзних йому поляків краківського князя Лєшка Білого (київський князь Рюрик Ростиславич відмовив Роману у його претензіях на Галич).
Опанувавши Галич, Роман Мстиславич провадить активну як внутрішню, так і зовнішню політику. У 1198 р. на Візантію напали половці, спустошивши все на своєму шляху. На прохання візантійців, Роман Мстиславич здійснив успішний похід на половців, що значно покращило важке становище імперії. У 1200 р. у Константинополі перебувало посольство від князя Романа, до якого входили Твердята Остромирич, Недан, Домажир і Невгар. Посольство уклало союз, скріплений шлюбом Романа Мстиславича з Анною, дочкою імператора Ісаака II Ангела та його другої дружини Маргарити-Марії. Остання була сестрою угорського короля Андрія II, що посприяло зближенню Угорщини і Галичини. Старша дочка Ісаака II Ангела Ірина була дружиною ФіліпаІУ Гогенштауфена, з яким, за деякими даними, зустрічався Роман Мстиславич. Можливо, саме з цих контактів виникла у Романа Мстиславича ідея запровадження на Русі так званого доброго порядку — усталення системи спадкування київського престолу, аналог того, що запроваджувався тоді у Священній Римській імперії. Відомо, що князь Роман пожертвував на честь св. Петра монастирю бенедиктинців у Ерфурті 20 гривен срібла, за що його зарахували до фундаторів цього монастиря. Ерфурт був столицею Тюрінгії, ландграф якої — Герман — був прихильником Го- генштауфенів і спільно з князем Романом підтримував угорського короля Андрія II у його протистоянні з Імре. Зважаючи на те, що мати князя Романа була полькою, він підтримував добросусідські відносини з Польщею. У другій половині 1204—на початку 1205 років, на думку дослідників, Роман Мстиславич уклав угоду з Угорщиною і Польщею про взаємодо Коли 1204 р. хрестоносці захопили Константинополь, Папа Римський Інокентій III розпочав інтенсивні переговори зі Сербією і Болгарією, церкви яких пішли на унію з Римом. Тоді ж папа звернувся до князя Романа з пропозицією прийняти католицизм і отримати королівську корону, на що отримав відмову. Це, очевидно, було зумовлено тим, що папа доклався до хрестового походу проти союзної Роману Візантії й утворення там Латинської імперії (зрештою, вороже налаштованими до Риму були і союзні князю Роману Гогенштау- фени).
1205 р. у Священній Римській імперії відбувалася боротьба за імператорський трон між Філіпом IV Гогенштауфеном і От- тоном IV Вельфом. У цю боротьбу на боці Філіпа IV втрутився і Роман Мстиславич, який у червні 1205 р. розпочав похід у Саксонію, але в Польщі через не докінця з'ясовані причини, увійшов у конфлікт з князем Лєшком Білим і загинув під Завихостом над Віслою 19 червня 1205 р. Смерть князя була важкою . втратою для щойно утвореної Галицько-Волинської держави. По смерті Романа Мстнславнча залишилися два малолітні сини: Данило (1201 р. н.) і Василько (1203 р. н.), а регенткою — їхня мати Анна. Зважаючи на нехіть галицьких бояр до Романовичів, Анна звернулася по до до угорського короля Андрія II, з яким 1205 р. мала зустріч у Сяноку. На цій зустрічі король прийняв Данила як "милого сина свого" і дав йому воїнів на чолі з палатином*7 Могом. Але ця підтримка далася коштом фактичної залежності від Угорщини, правитель якої до свого титулу додав титул короля Галичини і Волині. Згодом, з невідомих причин, у гру ввійшов син Всеволода Велике Гніздо, за угорцями на галицький трон. Бояри ж запросили до Галича синів новгород-сіверського князя Ігоря Святославича — Володимира, Романа і Святослава (їхня мати Єфросинія була донькою Ярослава Осмомисла). Анні з дітьми довелося залишити Галич і податися до Володимира. Однак і тут Романовичі не змогли затриматися надовго, оскільки Ігоревичі почали вимагати їх видачі. Анна з дітьми подалася до князя Лєшка Білого у Краків. Згодом за польсько- угорською домовленістю Василько з матір'ю залишився у Кракові, а Данила відправили до Угорщини. В 1208 р. дійшло до непорозуміння між Ігоревичами Романом і Володимиром. Князь Роман попросив до у короля Андрія II і останній замість скористатися з моменту та до Данилові, допоміг Роману.
19 февраля 1772 года в Вене была подписана конвенция о первом разделе. Перед этим, 6 февраля 1772 года в Санкт-Петербурге было заключено соглашение между Пруссией (в лице Фридриха II) и Россией (в лице Екатерины II). В начале августа российские, прусские и австрийские войска одновременно вошли на территорию Речи Посполитой и заняли области, распределённые между ними по соглашению. 5 августа был оглашён Манифест о разделе. Силы Конфедерации, исполнительный орган которой был вынужден покинуть Австрию после того, как та присоединились к прусско-российскому союзу, не сложили оружие. Каждая крепость, где располагались её воинские части, держалась максимально долго. Так, известна оборона Тынца, которая продолжалась до конца марта 1773 года, а также оборона Ченстоховы, возглавляемая Казимежем Пуласким. 28 апреля 1773 года российские войска под командованием генерала Суворова взяли Краков. Франция и Англия, на которых возлагали надежды конфедераты, остались в стороне и выразили свою позицию уже постфактум, после того, как раздел произошёл.
Конвенция о разделе была ратифицирована 22 сентября 1772 года. В соответствии с этим документом Россия завладела частью Прибалтики (Ливония, Задвинское герцогство), до этого находившейся под властью Речи Посполитой, и частью современной территории Беларуси до Двины, Друти и Днепра, включая районы Витебска, Полоцка и Мстиславля. Под власть российской короны перешли территории площадью 92 тыс. км² с населением 1 млн 300 тыс. человек. Пруссия получила Эрмланд (Вармию) и Королевскую Пруссию (позже ставшую новой провинцией под названием Западная Пруссия) до реки Нотеч, территории герцогства Померания без Гданьска, округа и воеводства Мальборское (Мариенбург) и Хелминское (Кульм) без Торуни, а также некоторые районы в Великой Польше. Прусские приобретения составили 36 тыс. км² и 580 тыс. жителей. К Австрии отошли Затор и Освенцим, часть Малой Польши, включающая южную часть Краковского и Сандомирского воеводств, а также частиБельского воеводства и вся Галиция (Червонная Русь), без города Кракова. Австрия получила, в частности, богатые соляные шахты в Бохне и Величке. В общей сложности, австрийские приобретения составили 83 тыс. км², и 2 млн 600 тыс. человек.