Ось моя думка
Існує думка, що новгородське пристрій становить споконвічне виняток із загального ладу давньоруських держав і те що його особливості можна пояснити тільки запозиченням установ західноєвропейських вільних міських громад, а особливо ганзейских. Деякі історики вважають, що ще в середині XII ст. Новгород отримав від перших князів особливі привілеї на самоврядування; але і тоді вже книжкові люди сумнівалися в існуванні таких привілеїв. Самі жителі Новгорода постійно посилалися на грамоти Ярослава. Але такі привілеї не існує і, напевно, не існували ніколи. Місцеві причини, що направили тут загальноросійське державний устрій в бік переважання віча, полягали в географічному положенні землі і в зносинах з південнонімецьким міськими громадами. Країна, зайнята новгородцями і кривичами, несприятлива по злиднях грунту для землеробства, вельми сприятлива за багатством торгових шляхів для торгівлі. Торгівля викликає зосередженість населення у великих міських громадах, що і сприяє переважному розвитку вічового початку, т. Е. Переважанню середнього класу. Торгівля ж приводила новгородців в зіткнення з вільними ганзейскими громадами. Чи не запозичуючи від них нічого прямо і безпосередньо, громадяни згаданих земель не могли не зазнати непрямого впливу цих останніх.
Загарбницькі походи османів проводилися під ідеологічними гаслами війни за віру мусульман із «невірними» і відзначалися жорстокістю, пограбуванням захоплених територій, взяттям у полон мирних жителів, спустошенням.
Турецька знать, отримуючи від османського правителя підкорені території в ленне володіння, повністю підтримувала загарбницьку політику свого володаря. Взагалі військово-ленна система — це система феодальних відносин і навіть державного устрою, що склалася ще в X ст. у країнах Близького Сходу та Середньої Азії. Спочатку лен розглядався як умовне тимчасове «утримання» на час зайняття певної посади чи довічне володіння за певні заслуги. З часом посади почали переходити у спадок, тому і лен вважався спадковим. Визначальним було й те, що до ленників-землевласників від центральної влади переходило право на збір податків з населення своїх ленів — право податкового імунітету. Перехід земельних наділів (ленів) у спадкове утримання був важливою віхою в розвитку феодальних відносин у цих країнах. В Османській імперії лени існували у вигляді зеаметів та тимарів.
Зеамет — великий феодальний наділ з річним прибутком від 20 тис. до 100 тис. акче (срібна монета, яка в XVI ст. прирівнювалась до 6 — 7 копійок). Селяни, які жили на зеаметах, перебували в кріпосній залежності від свого феодала-зеїма, виконували різні повинності та сплачували податки, що сягали 2/3 врожаю. Сам же власник зеамету мав з'являтися на війну за наказом султана в ополчення санджак-бея (начальника округу) з певною кількістю вершників залежно від прибутків з лена (на 3 — 5 тис. акче прибутків поставлявся один вершник).
Тимар за розмірами поступався зеамету, а річний прибуток з нього становив від 3 тис. до 20 тис. акче. Система феодальних відносин між власником тимара (тимаріотом) була подібною до системи в зеаметі, лише кількість вершників, що їх мав поставляти тимаріот, була дещо меншою.