Объяснение:
Перемирие между Россией и Швецией подписали в Валиесари (под Нарвой) в декабре 1658 года, после долгих переговоров. Перемирие было заключено на 3 года. По условиям этого договора, Москва закрепляла за собой часть завоеваний в Ливонии: занятые крепости, где успели закрепиться русские гарнизоны.
Через 3 года международная обстановка изменилась не в пользу Русского царства. Война с Польшей развивалась неудачно, и Москва оказалась перед перспективой затяжного вооружённого конфликта с Речью Посполитой и Швецией. Поэтому, по окончательному мирному договору, заключённому летом 1661 года в Кардисе (Эстляндия), Московское государство отказалось от всех своих завоеваний и возвратило Швеции назад все отнятые территории и крепости. Таким образом, окончательные итоги русско-шведской войны 1656-1661 годов оказались не в пользу Русского царства.
Война показала необходимость серьёзных преобразований в военной сфере, которые были начаты уже Алексеем Михайловичем и значительно развиты его сыном – Петром Первым.
Культу́ра Старода́внього Ри́му — другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на культуру Римської Імперії не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40-томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: «Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне». Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси — практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини — римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої «домашні» звичаї. Динамізм римської культури — така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох початків обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.
Періоди в розвитку давньоримської культури дуже чітко відповідають трьом основним етапам у політичній історії: царському, періоду республіки і періоду імперії.
Царський період Редагувати
Традиційно починають відлік історії Стародавнього Риму з VIII століття до н. е., від легендарної дати заснування Риму Ромулом і Ремом в 753 р. до н. е. До VI ст. до н. е. Рим являв собою поліс на чолі з царями. Великий культурний вплив справляли на римлян сусідні народи, особливо загадкові етруски (неясне походження цього народу, бо залишається незрозумілою його писемність). У них римляни запозичили більшість літер свого алфавіту, прийоми будівництва, деякі обряди (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму — бронзова статуя вовчиці — виконана етруським майстром. Етруською була остання з царських династій.
Період Республіки Редагувати
Після вигнання царя влада переходить до народних зборів, які обирали сенат і двох консулів. У період республіки (VI–I ст. до н. е.) Рим підкорив всю Італію, переміг Карфаген і завоював Грецію. Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на ідеологічне життя римського суспільства. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру домінує: вивчається грецька філософія, література, створюються риторичні школи, копіюються грецькі скульптури. У вищих колах римського суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Все більший вплив справляють на побут і образ життя римської знаті елліністичні звичаї. Широкі кола римського суспільства вороже ставилися до іноземних нововведень та звичаїв і чинили їм стійкий опір.
Період імперії Редагувати
Внутрішня криза республіканського ладу, перетворення армії на професійну, зміна ролі воєначальників спричиняють громадянські війни. Гай Юлій Цезар проголосив себе імператором. Після вбивства Цезаря і запеклої боротьби до влади прийшов його племінник Октавіан Август. Його правління починає період імперії (I ст. до н. е. — V ст. н.е). Накопичений культурний потенціал, політична стабільність, величезні матеріальні багатства обумовлюють піднесення римської культури. Завойовані східні народи також роблять свій внесок до культури Риму, особливо їх вплив відчувається в релігійній сфері.
Криза Римської імперії у III столітті відбилася на стані економічного і політичного життя Імперії, на її ідеології. Старі уявлення та ідеї відійшли в минуле, поступаючись місцем новим. Все це знаменувало собою глибокий занепад культури. В області науки, літератури і мистецтва в III ст. не було створено нічого скільки-небудь значного, і лише одна область культури була винятком — право, яке інтенсивно розроблялося префектами преторія (Папініаном, Ульпіаном та іншими відомими юристами). Саме в ці роки система римського права була поставлена у відповідність до потреб світової держави. Тепер римське право включало елементи правових норм, які діяли в провінціях.
Рим довго не знає воєнних невдач, але внутрішні протиріччя ослабляють його, в кінці IV ст. н. е. відбувається поділ Римської імперії на Західну і Східну. У 476 р. Рим був зруйнований варварами, і цю подію вважають кінцем історії Стародавнього Риму та стародавньої історії взагалі.
Четвертого октября 1938 года представляющий британскую оппозицию того времени Уинстон Черчилль, подвергнув критике премьер-министра страны Невилла Чемберлена, который за несколько дней до этого, 30 сентября того же года подписал Мюнхенское соглашение, сказал: «Англии был предложен выбор между войной и бесчестием. Она выбрала бесчестие и получит войну». Как известно, Чемберлен и президент Франции Даладье подписали с Гитлером и Муссолини соглашение, согласно которому Судетская область Чехословакии отошла к Германии. Так Запад пытался задобрить Гитлера, чтобы он не начал войну против него, и наоборот, напал на Советский Союз. Спустя примерно год после этого, 23 августа 1939 года, Советский Союз с той же нацистской Германией подписал столь же позорное соглашение «Риббентропа-Молотова», «договорившись», что Гитлер не нападет на нашу страну. В итоге Гитлер напал на всех. То есть, в обоих случаях Запад и Советский Союз выбрали бесчестие, и в обоих случаях получили войну, как и предвидел Черчилль. То, что обуянные бредом «халифата» мусульманские террористы захватили один из самых известных городов античности – Пальмиру (которая сейчас находится в Сирии), и можно с уверенностью говорить, что камня на камне не оставят от многотысячелетнего культурного наследия этого города, это, прежде всего, бесчестие США, а затем и цивилизованного мира. Почему Соединенных Штатов? Потому что «Исламское государство» росло и развивалось при поддержке США и их союзников – Саудовской Аравии и Турции. Вот к каким последствиям приводят попытки «достижения демократии» в Сирии. То, что Россия ведет войну в Донбассе и Луганске, прежде всего, бесчестие Европы, а затем вновь – и всего мира. Это хуже, чем Мюнхенская сделка, потому что Европа делает вид, что она в чем-то недовольна Россией, и применяет санкции. Если есть вариант договориться и каким-то образом разделить Украину – договоритесь, и в этом случае, очень возможно, мы вплотную подойдем к той ситуации, которая предшествовала Второй мировой. Второй вариант – силой выдавить оттуда российские войска. Это тоже приведет к ужасным жертвам. Потому и говорится – выбор между войной и бесчестием. Выступать с сердитыми заявлениями вообще не выбор