Объяснение тництво — широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, — вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Несправедливість та поневолення, які панують у суспільстві, вони вважали наслідком накинутих можновладцями законів, релігійних забобонів та нестачі справжніх знань. Своїм завданням вільнодумці проголошували утвердження свободи, розвиток природних здібностей кожного, громадянське виховання та поширення освіти. XVIII століття називають також Добою розуму, адже разом з ідеями тництва утверджувалася віра в силу знань та можливість розумного облаштування громадського життя. Саме в цей час виникла й ідея поступу — тобто послідовного розвитку людства через здобуття нових знань, вдосконалення суспільного ладу та покращення умов життя тники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Цим тники відрізняються від тителів, якими є всі носії освіти і прогресу тництво зародилося практично одночасно в країнах Західної Європи: Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і Російською імперією. Велику роль в його становленні відіграв швидкий розвиток природознавства та книгодрукування.
Объяснение тництво. Історія не знає меж, що відділяють одну культуру від іншої. Так епоха Відродження не відмежована різко від культури абсолютизму тництва. Ренесанс не пройшов для Європи безслідно. Нові релігійні напрями продовжують витісняти католицьку церкву. Продовжується боротьба з феодалізмом.
Буржуазії було не вигідно збереження феодального населення, тому вона боролася з пережитками феодалізму. Ідеологи тництва повною мірою відтворювали інтереси буржуазії, що розвивалася. Методами створення буржуазної держави вони вважали реформи, демократичні перетворення суспільства тництво тництво поширилося по всій Європі, досягши свого розквіту у Франції у XIII ст., ставши разом з матеріалістичною філософією ідейним передпосиланням до Великої французької революції 1789 -1793 рр. В той час воно було світоглядом передових людей, що були невдоволені існуванням феодального устрою, абсолютизмом і пов’язаною з ним католицькою церквою.
Холо́дная война́[7] — глобальное геополитическое, военное, экономическое и идеологическое противостояние в период с 1946 года до конца 1980-х между двумя блоками государств, центром одного из которых был СССР, а другого — США[2][4][5]. Эта конфронтация не была войной в международно-правовом смысле. Одной из главных составляющих конфронтации была идеологическая борьба — то есть борьба СССР и США за доминирующее положение в мировом общественном мнении[8][a].Внутренняя логика противостояния требовала от сторон участия в конфликтах и вмешательства в развитие событий в любой части мира. Усилия США и СССР направлялись, прежде всего, на доминирование в политической сфере. США и СССР создали свои сферы влияния, закрепив их военно-политическими блоками — НАТО и ОВД. Хотя Соединённые Штаты и СССР не вступали официально в непосредственное военное столкновение, их соперничество за влияние приводило к вспышкам локальных вооружённых конфликтов в различных частях третьего мира, протекавших обычно как опосредованные войны между двумя сверхдержавами[2].
Советско-китайский раскол, начавшийся в конце 1950-х годов, пик напряжённости в котором пришёлся на 1969 год, значительно ослабил позиции социалистического блока. КНР и несколько её государств-союзников отошли от безоговорочной поддержки СССР и конфронтации с США, что, несомненно, повлияло на процессы принятия решений в советском руководстве, и в конце концов, на последующий исход всего глобального противостояния[2].
По мнению ряда зарубежных исследователей, ответственность за развязывание холодной войны лежит как на СССР, так и на странах Запада[9][10].
Холодная война сопровождалась гонкой обычных и ядерных вооружений, временами угрожавшей привести к третьей мировой войне. Наиболее известным из таких случаев, когда мир оказывался на грани катастрофы, стал Карибский кризис 1962 года. В связи с этим в 1970-е годы со стороны США были предприняты усилия по «разрядке» международной напряжённости и ограничению вооружений[2], которые поддержал и СССР.
Объявленная пришедшим в 1985 году к власти в СССР Михаилом Горбачёвым политика перестройки привела к утрате руководящей роли КПСС. В декабре 1989 года на саммите на о. Мальта Горбачёв и Буш официально объявили об окончании холодной войны[2][3][4]. Официальное документальное закрепление окончания холодной войны было осуществлено с принятием 21 ноября 1990 года на совещании глав государств и правительств СБСЕ «Парижской хартии для новой Европы» (от СССР её подписал М. С. Горбачёв)[2].
В Восточной Европе коммунистические правительства, лишившись советской поддержки, были смещены ещё раньше, в 1989—1990 годах. Варшавский договор официально прекратил своё действие 1 июля 1991 года, а союзные власти потеряли власть в результате событий 19—21 августа 1991 года, что можно считать окончанием холодной войны, хотя назывались и более поздние сроки[3]. СССР, обременённый экономическим кризисом, а также социальными и межнациональными проблемами, распался в декабре 1991 года, что поставило финальную точку в холодной войне[3]. 1 февраля 1992 года в совместной декларации Российской Федерации и США, подписанной президентами Б. Н. Ельциным и Джорджем Бушем — старшим, был ещё раз документально закреплён факт окончания холодной войны[11].