Объяснение:
Город Нижнекамск был основан 12 января 1965 года.
В конце 19 века купцы братья Стахеевы купили на левом берегу реки Камы участок земли, который назывался Святой Ключ. Именно с того времени началось заселение Нижнекамского края. Сюда стали приезжать люди на заработки, и так как они были выходцами из сельской местности, возникла необходимость их профессионального обучения.
По статистике 1901 года, село считалось самым крупным по количеству людей. В нем находилось 942 крестьянских подворий, в которых проживало более 2 тыс. человек.
Строительство города началось в 1961 году, в связи со строительством нефтехимического комбината. В этом же году был построен первый жилой дом. Благодаря высокому темпу строительства в 1966 году Нижнекамску был присвоен статус города.
Строительство велось комплексно, днем и ночью: вместе с жилыми домами строились детские садики, школы, больницы, магазины и спортивные площадки.
Город находится на месте тайги. Нижнекамск — зеленый город, почти девять гектаров его площади занимают зеленые насаждения.
Несмотря на то что город молодой, Нижнекамск быстро развивался.
Заводские корпуса росли очень быстро. В 1967 году после того, как на пустом месте стали строить, Нижнекамский химкомбинат дал первую долгожданную продукцию.В апреле 1967 года начало развиваться автомобилестроение. Была поставлена задача: обеспечить страну качественными шинами.
И уже в 1974 году Нижнекамский шинный завод изготовил свой первый миллион шин.В 1980 году началось строительство Атомной станции в городе Нижнекамск, но строительство АЭС не было законченно, так как экологи бастовали из-за Чернобыльской аварии в 1986 году. Начался социально-экономический кризис, и люди стали покидать поселок.
Сегодня г. Нижнекамск является одним из самых крупных промышленных и культурных центров республики Татарстан. Третий по количеству жителей. Город и сейчас продолжает активно развиваться
Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку Холм у Царстві Польському (нині на території Польщі).
Батько — Сергій Федорович Грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. За сімейною традицією Сергій Федорович здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з церковнослов'янської мови. Мати, Глафіра Захарівна Опокова походила з сім'ї священнослужителів із містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського. Михайло Сергійович Грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття[2].
Дід Михайла Грушевського, Захарій Іванович Оппоков, який благословив онука на навчання в Києві, в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира, — і йому було дароване дворянство[3].
Родина Грушевських. У центрі — Михайло. Владикавказ, близько 1886 р.1869 року, через стан здоров'я батька, сім'я переїжджає на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя (1870—1878), згодом — до Владикавказа (1878—1880). Здобувши домашню початкову освіту, 1880 року Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії. У цей час він із захопленням читає твори Миколи Костомарова, Пантереймона Куліша, Михайла Максимовича. Під час навчання у гімназії Михайло пише свої перші оповідання, які надсилає до України відомому письменникові Іванові Нечую-Левицькому, котрий схвально їх оцінює. 1885 року майбутній історик, за підтримки Нечуя-Левицького, публікує свої оповідання «Бех-аль-Джугур» та «Бідна дівчина»