Після смерті Карла VI 1740 р. у Священній Римській імперії не було спадкоємця престолу за чоловічою лінією. Наступницею імператора стала, за його бажанням, 23-річна донька Марія-Терезія. їй одразу довелося вступити у боротьбу проти претендентів на престол (війна за австрійську спадщину). Незважаючи на скрутне становище, вона зуміла захистити своє право.
Марія-Терезія започаткувала в імперії реформи в дусі освіченого абсолютизму.
Слід зауважити, що майже всі реформи, проведені Марією-Терезією, були продиктовані її прагненням захистити своє право на престол. З метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому вся повнота влади зосередилася в руках імператриці. Для успішного ведення війни проти суперників здійснено військову реформу, вербування найманців замінено рекрутськими наборами, що дало можливість збільшити армію зі 108 до 278 тис. вояків. Було уніфіковано систему податків — запроваджено загальний податок на прибуток, що його сплачували всі верстви суспільства. Ліквідовано внутрішні митні кордони. Селянам надали право викуповувати власні наділи, панщину обмежили трьома днями на тиждень. Було видано Цивільний («Терезіанський кодекс») і Кримінальний («Терезіанська Немезіда») кодекси. Здійснювалися заходи з розвитку освіти: було запроваджено загальну шкільну освіту й відокремлено школу від церкви.
Значно більшого у проведенні реформ досяг син Марії-Терезії Йосиф ІІ (1780-1790). Він вдався до подальшого посилення центральної влади. Було скасовано права провінційних станових зборів, посилено владу губернаторів, яких призначав імператор, урівнено в правах усі області, в судах та адміністраціях введено німецьку мову. Важливими стали реформи церкви. Йосиф прагнув підпорядкувати собі церкву та послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоби папські укази й розпорядження оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; скоротив кількість монастирів і ченців. Конфісковані землі та майно було продано, частину доходів спрямовано на розвиток освіти; церковні школи переорієнтовано на світське навчання і підпорядковано «Вищій навчальній комісії». Зрештою, він наважився на втручання у внутрішню структуру католицької церкви і навіть змінив деякі обряди. За його правління було видано новий збірник законів («Йосифів законник»), а1781 р. скасовано особисту залежність селян.
Проведені Иосифом II реформи викликали широкий : позиційний рух. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські. Релігійна реформа спричинила конфлікт із папою та повстання в Бельгії, адміністративні —загострили національні протиріччя в імперії. Зрештою, наприкінці свого правління він скасував власні реформи, крім селянської та запровадженої віротерпимості.
Імператор Йосиф II, як і король Пруссії Фрідріх II та Катерина ІІ в Росії, був одним із представників освіченого абсолютизму. Він намагався втілити в життя ідеали, які так припали йому до вподоби, але довести все задумане до кінця не зміг.
Основной целью как внешней, так и внутренней политики князя Ивана Калиты было объединение как можно большего числа русских земель под его властью.
Правление Ивана Калиты пришлось на время монголо-татарского ига. Политика князя в отношении Золотой Орды стоилась на послушании и дарах. Она была настолько удачной, что Иван Калита заслуженно считался любимцем Узбек-хана, правившего тогда в Орде.
Его отношения со многими другими русскими князьями строились как на военной силе, так и на хитрости и интригах. Так в 1327 году тверской князь Александр Михайлович стал участником восстания, в котором был сожжен заживо посол Золотой Орды Чол-хан и вся его свита. И именно Иван Калита предпринял карательную экспедицию в Тверь во главе 50 тысяч воинов, данных ему Узбек-ханом. За это он получил ярлык на великое княжение. Впрочем, это была воля самого золотоордынского владыки и мало кто тогда на Руси мог ей перечить. Впоследствии монгольский правитель простил Александра Михайловича, но через два года по доносу Ивана Калиты казнил его.
Претворяя в жизнь политику расширения своих владений, Иван Калита пользовался не только военными методами или связями в Золотой Орде. Он активно скупал земли, например, Углич, Белоозеро, Галич Мерский.
Московский князь обладал большими богатствами, однако чтобы накопить их он устанавливал высокие поборы, а недовольство народа, вызванное этим, жестоко пресекал.
Немалое место в политике Ивана Калиты занимала церковь. Так он перенес в Москву из Владимира резиденцию митрополита Петра, с митрополита Феогноста заключил мир с Новгородом и тайный мир с литовским князем Гедимином. Сына же Гедимина по имени Наримунт Иван выкупил из ордынского плена и обратил в православие. При нем было выстроено множество христианских храмов, в том числе Успенский и Архангельский Соборы.
Как внешнюю, так и внутреннюю политику Ивана Калиты нельзя назвать чистой, но она вообще редко когда таковой бывает, а в те времена – тем более. Но его усилия внесли большой вклад в объединение русских земель.
2+2=4
999-2=997
984:6=164