Question

До іть, будь-ласка, дуже потрібно !) Прочитайте фрагмент джерела. Як ви гадаєте, чому учасникам переговорів було непросто досягти компромісу?У чому, на вашу думку, полягала склад-

ність проблеми, яку вони обговорювали? Чому не можна було не поінформу-

вати М. Горбачова? Що надавало легітимності зустрічі керівників України, Білорусі та

Росії? Чому результати українського референдуму вкрай здивували колег Л. Кравчу-

ка? Що вас вразило найбільше у спогадах першого Президента України?

Зі спогадів Л. Кравчука (грудень 1991 p.):

«7 грудня пізно увечері ми зібралися у ре-

зиденції “Віскулі” – Борис Єльцин, Стані-

слав Шушкевич, я, два прем’єри – Володи-

мир Кебіч та Вітольд Фокін, а також

російський держсекретар Геннадій Бурбу-

ліс... О десятій 8-го грудня ми сіли за стіл

переговорів. Без умовно, усі присутні зна-

ли про підсумки нещодавнього референдуму в Україні. Але я вважав принциповим якнай-

ширше ознайомити своїх колег по переговорному процесу з тим, що відбулося у нашій країні

кількома днями раніше. Незабаром я пересвідчився, що не помилився. Навіть не очікував,

що росіяни та білоруси будуть настільки вражені результатами голосування, особливо у тра-

диційно російськомовних регіонах – у Криму, на Півдні та Сході України. Те, що переважна

більшість неукраїнців (а їх кількість у республіці становила близько 14 мільйонів) настільки

активно підтримала державну незалежність, виявилося для них справжнім відкриттям.

Це, як на мене, й стало поворотним моментом складної зустрічі. Саме тоді ми всі підсвідо-

мо відчули, що сьогодні буде вирішено подальшу долю Союзу. Єльцин нічого не говорив, але

дивився на мене вичікувально. Дуже красномовним був і погляд Шушкевича. Тоді я запропо-

нував перейти до безпосереднього обговорення майбутньої угоди й ознайомив присутніх з

тим, що розроблено моєю командою. Обговорення, що тривало понад дві години, виявилося

бурхливим і важким. Як завжди буває в таких випадках, з’явився камінь спотикання. Виникло

питання: чи мають три країни право приймати рішення щодо розпуску Союзу, який був ство-

рений за участю більшої кількості учасників? Після довгих перемовин і консультацій з прав-

никами ми нарешті відшукали компроміс.

Як відомо, саме Росія, Україна та Білорусь стояли біля витоків утворення СРСР, отже, вка-

зані республіки мали історичне право задекларувати процес ліквідації цього державного

утворення та сформулювати фундаментальні принципи нового утворення. При цьому перед-

бачалася необхідність ратифікації договору парламентами та можливість приєднання до

нього інших республік.

Відтоді робота пішла веселіше. Участь в обговоренні брали всі, роль добровільних “писа-

рів” взяли на себе я і Бурбуліс. Коли важка праця була завершена, всі ми відчули велике під-

несення... У першому абзаці документа, підписаному керівниками Білорусі, Росії та України,

зазначалося: “Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє

своє існування”.

Але ми повинні були рухатися далі. Звичайно, необхідно було поінформувати Горбачова,

хоча, зі зрозумілих причин, говорити з президентом СРСР добровільно ніхто не зголосився.

Колегіально вирішили доручити це вельми делікатне питання Станіславу Шушкевичу як гос-

подарю зустрічі. Бориса Миколайовича ми уповноважили безпосередньо поспілкуватися з

Михайлом Сергійовичем у Кремлі 9 грудня.