Останній представник французької династії Валуа на французькому троні. Народився у Фонтенбло у Франція. Через низькі шанси успадкувати батьків престол погодився на обрання королем Польщі. За свого короткого правління у Речі Посполитій затвердив Генрихові артикули, що обмежували права монарха і надавали широкі привілеї шляхті. Після смерті свого бездітного брата, французького короля Карла IX, покинув Польщу аби зайняти його трон. Керував країною під час релігійних війн у Франції між католиками та протестантами. Вбив своїх опонентів, братів-католиків де Гізів. Загинув у Сен-Клу у Франція від руки католика-фанатика.
Древний Восток был родиной великих культур, выведших человека из лона первобытного мифа. Однако, покинув первобытность, Восток не преодолел мифологического отношения человека к миру. Мир древних восточных культур — это магический космос, в котором человек чувствует себя лишь подчиненной частью. Однако это уже не тот космос, в котором жил человек первобытной общины. Теперь обожествляются не только природные стихии, но и поднявшаяся над человеком мощь деспотического государства. Древние боги вечной Природы теперь выступают в облике первостроителей и покровителей Государства, которое мыслится как продолжение божественного порядка.
В отличие от первобытного мифа, мы застаем здесь пробуждение и первые шаги свободного духа, однако его начальным сознанием оказывается чувство своей темницы, своей замкнутости во внешней несвободе. Дух здесь тоскует и рвется наружу из подавляющего его мира, но даже в бунте он оказывается внутренне связан в выборе своих путей. Путь человека к своей свободе на Древнем Востоке оказывается не поиском нового бытия, а отказом от всякого определенного бытия. На вершинах восточной мудрости свобода выглядит как тотальное отрицание внешнего мира, от которого пытаются укрыться, растворившись в вечном потоке жизни, или обрести внутри себя покой, где нет ни страха, ни надежды.
Эти черты культур Древнего Востока во многом определены коллективного выживания, единственно возможного для человека той эпохи и в тех географических условиях. Условием выживания было наличие мощного деспотического государства, получавшего свое смысловое оправдание в культуре и мироощущении древнего человека. Но наиболее развитые восточные культуры рождали в себе не только оправдание, но и духовный протест против подавляющей человека государственной мощи и пытались дать человеку внутреннее (смысловое) убежище от внешнего деспотизма.
Объяснение:
Боротьба демосу та аристократії
Процес формування полісу як держави-громади, держави-общини відбувався на фоні активної суспільно-політичної боротьби між такими категоріями грецького суспільства які сформувалися під час розпаду родових структур – демос та аристократія (колишня родова знать). Основними напрямками боротьби були: (1) боротьба за збереження права на володіння землею в межах полісного фонду, (2) відміну боргового рабства, (3) боротьба за запис законів. Проблема втрати землі була важливою не тільки в економічному розумінні (втрата можливості годувати родину), а й в політичному, бо володіння землею в межах полісного фонду супроводжувалося і певними громадянськими політичними правами (брати участь у народних зборах, виставляти свою кандидатуру на ту чи іншу посаду, обирати магістратів). Таким чином, втрата землі означала і втрату статусу повноправного громадянина. Із зростанням диференціації у грецькому суспільстві – наявними були процеси втрати землі представниками рядового населення (наприклад борги) та концентрації її в руках аристократії. Відповідно – з землею аристократи концентрували в своїх руках і політичну владу. Тому для демосу важливим було не допустити переходу громадської землі у розпорядження тільки аристократів. Одним з головних шляхів досягнення цього – було прийняття відповідних законів.