Протопоп Аввакум (Аввакум Петров или Петрович)
Это духовный и общественный деятель, который жил в России в 17 веке. Аввакум был священником православной церкви, протопопом, а также писал сочинения.
Аввакум Петров был протопопом Юрьева-Повольского в конце 1640-1650 х. В это же время был участником Кружка ревнителей благочестия. Аввакум был соратником Никона (патриарха Московского), который также входит в Кружок ревнителей благочестия. Однако протопоп Аввакум не был согласен с церковной реформой Никона, что определило его судьбу.
Стоит отметить, что Протопоп Аввакум был одним из главных идеологов старообрядчества в России. За это он был сослан в Сибирь и много позже казнен.
В связи с этим Протопоп Аввакум является очень влиятельным лицом в старообрядчестве и почитается как священномученик.
В 1653 году его бросили в подвал Андроникова монастыря в качестве наказания за приверженность старым идеям христианства. Это наказание не лишило Протопопа Аввакума его позиций и Никон лишил его сана, и тот был сослан в Тобольск. Через 10 лет Аввакум Петров возвращается в Москву, и в следующем году его отправляют в Мезень, где он исповедует старообрядцев.
Что касается его оценки, то это идейный человек, который привержен своим принципам и ценностям до конца, не отрекается от них даже под давлением наказаний.
Володи́мир Святосла́вич (960/963 — 15 липня 1015) — великий князь київський (979—1015), князь новгородський (970—988). Хреститель Русі. Представник варязької династії Рюриковичів. Наймолодший (позашлюбний) син київського князя Святослава Ігоровича від коханки-ключниці Малуші (імовірної дочки древлянського князя Мала). Онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого. Молодший брат і наступник київського князя Ярополка Святославича. Захопив київський престол після міжусобної боротьби з братом (977—979). Приєднав до своєї держави землі в'ятичів (982), ятвягів (983), радимичів (984), білих хорватів (981). Воював проти булгарів (985), греків (988), вірменів (1000), поляків (1001), печенігів (996, 1015). Охрестив Русь 988 року. Встановив Київську митрополію Константинопольського патріархату. Розширив межі столиці Києва, збудував Десятинну церкву (996). Першим із руських князів розпочав карбувати власну золоту монету. Заснував Володимир (988), Переяслав (992) та інші міста. Використовував особистий знак «тризуб», що став у ХХ столітті гербом України. Помер у Берестовському палаці за Києвом. Канонізований Католицькою і Православною церквами як рівноапостольний святий. Національний герой України. Прізвиська — Великий, Святий, Хреститель, Красне-Сонечко тощо.
Объяснение:
Докладніше: Усобиця Святославичів
Після загибелі 972 року князя Святослава князівство було поділено між його синами на три частини. Києвом керував його законний син Ярополк. Восени 976 року розгорілася міжусобна війна між Володимиром і легітимними синами Святослава, яку підняв київський воєвода Свенельд. Син воєводи Лют був убитий слугами Олега, за що той підбурив князя Ярополка піти війною проти брата. Під час бойових дій Олега вбили його ж воїни, скинувши з коня.
Володимир, рятуючись, втік до свого дядька в Швецію, де одразу ж одружився з Оловою і набрав з Добринею варязьке військо і повернувшись восени 978 року спершу до Новгорода, почав війну проти київського князя.
Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогніду, засватану за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Рогніда, яку зґвалтували на очах у її батька і братів, стала дружиною Володимира. Таким було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Потім з великим варязьким військом Володимир обложив Київ, де замкнувся Ярополк. Згідно з літописом слуга Ярополка по імені Блуд, підкуплений Володимиром, залякавши заколотом киян, змусив Ярополка утекти в маленьке містечко Родня.
У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пазухи». Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю[20], Володимир взяв у наложниці.
Коли варязьке військо, яке привів Володимир зі Швеції, стало вимагати собі за службу данину з киян, Володимир обіцяв їм, але через місяць відмовився. Частину варягів відіслав на службу в Константинополь, порадивши візантійському імператору розвести їх по різних місцях. Іншу частину варязьких найманців Володимир залишив собі для управління містами.
Залишки городища в селі Заріччя. Укріплення було збудоване за часів правління князя Володмира
За «Повісті врем'яних літ» Володимир вокняжився у Києві 980 року. Згідно з раннім «Житієм Володимира монаха Якова» («Пам'ять і похвала князю Володимиру», 2-га половина XI століття) це сталося 11 червня 6486 (978 року). Згідно з Яковом Мніхом, це сталось «въсмое» літо по смерті Святослава, тобто у 979 році (972+7). Але може бути, що «въсмое» літо насправді означає «въ смое», тобто не восьмий, а сьомий рік і справді відповідає 978 року. Що ж до літописних звісток, що Святослав княжив 28 років, Ярополк 8, а Володимир 37, то тут нічого страшного, бо з 8 років, Ярополк 2 роки був формальним співправителем батька. При додаванні 27 (літописні «28» округлені з 27) до 8 і відніманні 2 років при сумуванні результатів до 945 року (початок правління Святослава) вийде теж 978 рік. Зайняв Київський престол Володимир у віці 18-20 років.
