1) “избави нас, господи, от чумы, голода и войны” – этим и словами начиналась молитва французских крестьян в xvii веке. постоянные войны, как внешние, так и междоусобные, рождали в xvi-xvii веках чувство неуверенности и страха у широких масс населения европы. войны грозили разорением, грабежом, насилием, убийствами. в те времена война кормила сама себя и солдаты жили за счет беззащитных горожан и прежде всего крестьян, лишенных права ношения оружия.
другой причиной неуверенности и страха был голод и его угроза. голод был частым гостем в европе (он был следствием низкой урожайности). и, наконец, страх вызывали эпидемии, прежде всего чумы и оспы. чума, бывшая бичом средневековья, не оставляла людей и в начале нового времени. в париже, например, чума свирепствовала в 1612, 1619, 1631, 1638, 1662, 1688 годах. шесть эпидемий только в vii веке! не умели в то время лечить и такие болезни, как оспу и сыпной тиф. в xviii веке оспа поражала из 100 человек 95, а умирал каждый 7 больной. сыпной тиф (его называли алой лихорадкой) свирепствовал и в xvii, и в xviii веках.
население не только от эпидемий, но и от . в таких условиях население росло медленно.
2) особенно высока смертность была среди новорожденных: только половина из них достигала 10-ти летнего возраста. средняя продолжительность жизни была 30 лет. редко кто доживал до 70 лет.
мужчины, несмотря на бесконечные войны, жили дольше. особенно коротка была жизнь женщин. чаще всего они умирали еще в цветущем возрасте – между 20 и 40 . как вы думаете, почему? сказывался тяжкий, непосильный труд в поле, дома, отсутствие медицинской при родах, вечные заботы. кто как не женщина при недостатке еды отдает свой кусочек детям и мужу, кто больше заботится о том, чтобы было чем натопить комнату в стужу, как-то одеть и обуть семью? в xvi веке 2/3 населения европейских стран составляли мужчины и 1/3 –женщины.
распространению эпидемий способствовали низкий уровень личной гигиены и почти полное отсутствие медицинской .
если в xiv-xv веках в городах было много бань и население их охотно посещало, то в xvi-xviii веках бани почти исчезают. с ростом эпидемий бани превратились в рассадники заразы, их стали бояться. в лондоне в 1800 не было ни одного банного заведения. правда, в зажиточных домах были “мыльни”. они располагались в полуподвалах, в них находились парильня и деревянные кадки, здесь можно было вымыться горячей водой. ванные комнаты были большой редкостью даже в богатых домах.
больниц в современном смысле не было, они существовали только как благотворительные учреждения, как приюты для больных, калек, престарелых бюргеров.
только к концу xvii века в связи с окончанием религиозных войн в европе, улучшением питания и ростом личной гигиены население начинает расти. для убедительной иллюстрации этого положения давайте обратимся к таблице “численность европейского населения”.
Відповідь:
Великий регіон, що називається Стародавнім Світом ться з заходу на схід від сучасного Тунісу, де знаходився Карфаген, до сучасних Китаю та Індонезії, а з півночі на південь - від Кавказьких гір й Аральського моря до Ефіопії.
Тут у старожитності існували численні держави, що відіграли виключно важливу роль у становленні й розвитку світової цивілізації. Чудові умови для сільського господарства в басейнах рік, обмін і торгівля з сусідніми племенами сприяли швидкому розвитку продуктивних сил, виникненню великих поселень, декотрі з яких виросли у міста. Взагалі, місто (як наслідок процесу урбанізації) стало принципово новим явищем в історії людства; воно стає центром управління, ремісничого виробництва, релігії і мистецтва.
Необхідність об'єднання і координації зусиль численних громад зумовила зростання ролі державної влади, створення специфічної форми такої влади - необмеженої монархії, яку часто називають «східною деспотією». Цар був не тільки носієм усієї повноти влади (законодавчої, виконавчої, судової), але й визнавався надлюдиною, ставлеником богів, їх нащадком або й навіть одним з богів.
Перші рабовласницькі цивілізації сформувались на рубежі IV-III тис. до н.е. у Єгипті і Месопотамії; вони багато в чому визначили весь подальший розвиток Близького Сходу. На протязі ІІ - першій пол. І тис. до н.е. триває розклад первіснообщинного ладу і виникнення рабовласницьких держав в інших частинах Стародавнього Світу. Міста-держави (поліси) складаються у Східному Середземномор'ї (Угаріт, Ебла, Бібл та ін.), в Малій Азії і Північній Месопотамії формуються Хеттська й Ассірійська держави, закладаються основи індійської та китайської цивілізації.
В середині - другій половині І тис. до н.е. стародавні цивілізації Близького Сходу поступово занепадають: Ассірійська імперія поступається місцем гегемона Нововавілонській державі (VII-VI ст. до н.е.), яка, у свою чергу - Перській імперії Ахеменідів (VI-IV ст. до н.е.). Із завоюванням цієї останньої Александром Македонським у 334-331 рр. до н.е. цивілізація регіону починає затухати. Натомість починається розквіт Стародавньої Індії і Китаю, що триває до середини I тис. н.е.
Народи Стародавнього Світу створили виключно багату культуру, яка зробила величезний вплив на розвиток світової культури. Саме вони розробили перші міфологічно-релігійні вчення і теологічні системи, які спонукали виникнення давньоіндійської, давньокитайської і давньогрецької філософії і монотеїстичних концепцій Старого і Нового Заповіту. Саме тут були створені ієрогліфіка і клинопис, які розвинулись у алфавітні системи писемності, запозичені греками, римлянами і багатьма іншими народами світу.
Геніальні «Епос про Гільгамеша», «Оповідь Сінухе», твори давньоєврейських мислителів і поетів («Книга Іова», «Книга Екклезіаста» та ін.), священна книга іранських народів «Авеста», індійські Веди, «Махабхарата» і «Рамаяна», китайські «Лунь юй» і «Дао де цзин», давньоєгипетські піраміди, месопотамські зіккурати, палаци Ассірії і Персії, успіхи жерців-мислителів у галузях медицини, математики, астрономії - ось лише деякі досягнення народів Стародавнього Сходу, що увійшли до скарбниці світової цивілізації.
Наступним етапом розвитку культури Стародавнього Світу стали цивілізації Греції і Риму. За усієї різноманітності, цим культурам притаманна внутрішня єдність, яка дозволяє об'єднати їх спільною назвою - антична культура (від лат. antiquus - стародавній).
Сучасна наука розглядає культуру Античності у нерозривному зв'язку з історією формування, розквіту й загибелі рабовласницького ладу у басейні Середземного моря, Причорномор'я і суміжних країн у період з ІІІ тис. до н.е. по V ст. н.е. Власне кажучи, саме рабство зробило можливим здійснення поділу праці між землеробством і ремеслом, і таким створило умови для розквіту культури Античності. Найбільш квітучу пору існування античного суспільства становить той період, коли рабовласництво набирає класичної форми, за якої трудівник розглядається як instrumentum semivocale (наділене голосом знаряддя праці). ауці?
Стала Дочка царская пропала!
Тужит бедный царь по ней... (Тревога)
2. Здравствуйте, князь ты мой прекрасный!
Что ты тих, как день ненастный?
Опечалился чему?
-Грусть тоска меня съедает-
Диво б дивное хотел
Перенесть я в свой удел...(Грусть, тоска)
3. В кухне злится повариха,
Плачет у станка ткачиха
И завидуют оне
Государевой жене...(Зависть)