Первые итальянские города-государства возникли в северной Италии в результате борьбы за обретение независимости с Священной Римской империей[1]. Ломбардская лига была союзом, в момент максимального развития включавшим в себя большинство городов северной Италии, в том числе Милан, Пьяченцу, Кремону, Мантую, Крему, Бергамо, Брешию, Болонью, Падую, Тревизо, Виченцу, Венецию, Верону, Лоди, Реджо-нель-Эмилию и Парму, хотя количество участников менялось с течением времени. Остальные города-государства действовали совместно с этим "содружеством" городов, как это делали Генуя, Турин и Рагуза.
В центральной Италии находились города-государства Флоренция, Пиза, Лукка, Сиена и Анкона, а на юге от Рима и Папской области были города-государства Салерно, Амальфи, Бари, Неаполь и Трани, которые в 1130 году были объединены в составе вновь созданного норманнского Сицилийского королевства
Утворення СРСР
На основі ленінського плану І з'їзд рад СРСР 30 грудня 1922 р. прийняв рішення про утворення СРСР. До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська PCP, Білоруська PCP, Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). У документах, покладених в основу СРСР (Декларація і Договір), права центру превалювали над правами республік. Так, із 29 пунктів Союзного договору лише один стосувався прав республік. Формально кожна республіка мала право виходу із СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено.
Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1924 p., коли була прийнята Конституція СРСР.
Конституція СРСР позбавила союзні республіки права на зовнішню політику і торгівлю, прийняття власних рішень щодо розвитку транспорту, зв'язку, оборонної промисловості. Повноваження республік обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням. Але і ці повноваження зводилися нанівець керівництвом РКП(б), яке визначало внутрішню і зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема.
Объяснение: