Згадаймо тогочасну ситуацію. Полтавська катастрофа, смерть хитромудрого Мазепи, сірі і голодні будні еміграції, безгрошів’я, розпач і сварки у середовищі українських вигнанців – все це свідчило про агонію і швидкий занепад дезорганізованого мазепинського руху.
Объяснение:
Проте знайшлася людина з державницьким мисленням, яка змогла зупинити цей незворотній процес руйнації, об’єднати навколо ідеї визволення України з московського ярма однодумців і очолити мазепинський рух супротиву – ним виявився .
П.Орлик. Саме за його ініціативи, під час виборів гетьмана у квітні 1710 р., між Орликом і соратниками-козаками було укладено угоду під назвою «Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького…», що пізніше у вітчизняній історіографії отримали назву «Конституція П. Орлика». Разом з тим, саме тоді Орлик здійснив свою першу дошкульну помилку – він не зміг зашкодити тому, що вся спадщина І. Мазепи перейшла до рук його племінника А. Войнаровського, а український визвольний рух залишився без фінансування. На ці гроші можна було не тільки здійснити закупівлю зброї, військового спорядження, провіанту, найняти найманців тощо, але і підкуповувати турецьких і татарських можновладців, використовуючи і маніпулюючи їхніми рішеннями з метою визволення України. До речі, розважливий Петро І продемонстрував усьому світу під час невдалого для нього Прутського походу 1711 р., як великі гроші роблять велику політику. А так могли зробити й українці, але вже на свою користь. Ми переконані, що П. Орлику треба було «попрацювати» з А. Войнаровським, а як би той і надалі продовжував претендувати на спадок свого дядька – фізично знешкодити конкурента. Між іншим, коли ми аналізуємо український державотворчий процес, то дуже дивуємося якійсь патологічній м’якотілості більшості наших державних мужів. Ось тут нам треба брати приклад із наших північно-східних сусідів-росіян, лідери яких діяли завжди жорстоко, прагматично і цілеспрямовано, тому і державність їхня розвивається безперервно, розпочинаючи десь із середини XІV ст. і по сьогодення, а у нас постійне «перезавантаження». Так росіяни повели себе і по відношенню до А. Войнаровського, якщо П. Орлик поступився йому грошима, то за наказом Петра І Андрюшу як небезпечну політичну фігуру спочатку викрали у Гамбурзі, а потім і згноїли в Сибірі. Собаці собача смерть, жаль тільки, що українські гроші, які І. Мазепа так безжально визискував з України і українців, були використані не на визволення Батьківщини з імперського поневолення, а були протринькані «золотим небожем» і його коханками в Європі…
Згадаймо тогочасну ситуацію. Полтавська катастрофа, смерть хитромудрого Мазепи, сірі і голодні будні еміграції, безгрошів’я, розпач і сварки у середовищі українських вигнанців – все це свідчило про агонію і швидкий занепад дезорганізованого мазепинського руху.
Объяснение:
Проте знайшлася людина з державницьким мисленням, яка змогла зупинити цей незворотній процес руйнації, об’єднати навколо ідеї визволення України з московського ярма однодумців і очолити мазепинський рух супротиву – ним виявився .
П.Орлик. Саме за його ініціативи, під час виборів гетьмана у квітні 1710 р., між Орликом і соратниками-козаками було укладено угоду під назвою «Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького…», що пізніше у вітчизняній історіографії отримали назву «Конституція П. Орлика». Разом з тим, саме тоді Орлик здійснив свою першу дошкульну помилку – він не зміг зашкодити тому, що вся спадщина І. Мазепи перейшла до рук його племінника А. Войнаровського, а український визвольний рух залишився без фінансування. На ці гроші можна було не тільки здійснити закупівлю зброї, військового спорядження, провіанту, найняти найманців тощо, але і підкуповувати турецьких і татарських можновладців, використовуючи і маніпулюючи їхніми рішеннями з метою визволення України. До речі, розважливий Петро І продемонстрував усьому світу під час невдалого для нього Прутського походу 1711 р., як великі гроші роблять велику політику. А так могли зробити й українці, але вже на свою користь. Ми переконані, що П. Орлику треба було «попрацювати» з А. Войнаровським, а як би той і надалі продовжував претендувати на спадок свого дядька – фізично знешкодити конкурента. Між іншим, коли ми аналізуємо український державотворчий процес, то дуже дивуємося якійсь патологічній м’якотілості більшості наших державних мужів. Ось тут нам треба брати приклад із наших північно-східних сусідів-росіян, лідери яких діяли завжди жорстоко, прагматично і цілеспрямовано, тому і державність їхня розвивається безперервно, розпочинаючи десь із середини XІV ст. і по сьогодення, а у нас постійне «перезавантаження». Так росіяни повели себе і по відношенню до А. Войнаровського, якщо П. Орлик поступився йому грошима, то за наказом Петра І Андрюшу як небезпечну політичну фігуру спочатку викрали у Гамбурзі, а потім і згноїли в Сибірі. Собаці собача смерть, жаль тільки, що українські гроші, які І. Мазепа так безжально визискував з України і українців, були використані не на визволення Батьківщини з імперського поневолення, а були протринькані «золотим небожем» і його коханками в Європі…
Юстиниан стремился получить увеличив налогообложение что привело к росту недовольства и восстаниям(одно из них восст Ника 532 г чуть не стоившее трона и жизни императору)в 3-х,параллельно с восстановлением империи в прежних границах