28 июля 754 года Карл вместе с братом Карломаном был помазан на царство в церкви аббатства Сен-Дени Своими успешными войнами Карл раздвинул границы Франкского государства на огромное расстояние. Столь же неутомимо, входя во все мелочи, заботился он об улучшении государственного устройства, о материальном и духовном развитии своего государства. Военное могущество его он значительно возвысил посредством упорядочения сбора ополчения, а границы укрепил военной организацией марок, управляемых маркграфами. Он уничтожил казавшуюся ему опасной для короля власть народных герцогов. Отдельными округами управляли графы, сосредоточившие в своих руках функции административные, финансовые, военные и отчасти судебные. Два раза в год — в конце весны или в начале лета и осенью — вокруг самого императора собирались государственные сеймы; Карл много заботился о сельском хозяйстве и об управлении дворцовыми имениями; от него остались подробные и обстоятельные постановления, касающиеся этого управления (Capitulare de villis). По приказанию Карла осушались болота, вырубались леса, строились монастыри и города, а также великолепные дворцы и церкви (напр. в Ахене, Ингельгейме) . Затеянное в 793 г. устройство канала между Редницем и Альтмюлем, которым соединились бы Рейн и Дунай, Северное и Чёрное моря, осталось недоконченным Оказывая энергичное содействие распространению христианства, покровительствуя духовенству и устанавливая для него десятину, будучи в наилучших отношениях с папой, Карл сохранял за собою, однако, полную власть в церковном управлении: он назначал епископов и аббатов, созывал духовные соборы, постановлял на сеймах решения, касавшиеся церковных дел. Карл сам усердно занимался науками; приказал составить грамматику народного языка, в которой установил франкские названия месяцев и ветров; велел собирать народные песни. Он окружал себя учёными (Алкуин, Павел Диакон, Эйнгард, Рабан Мавр, Теодульф) и, пользуясь их советами и содействием, стремился дать образование духовенству и народу. В особенности он заботился об устройстве школ при церквах и монастырях; при своем дворе он устроил род академии для образования своих детей, а также придворных и их сыновей.
Новий кам'яний вік (неоліт) був надзвичайно динамічним, переломним в історії людства. Англійський археолог Г. Чайлд назвав цей період неолітичною революцією. Суть її полягає в переході від традиційного присвоюючого господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючого (землеробство і скотарство). Завдяки цьому люди не тільки досягли помітного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливіші умови життя: їжа стала різноманітнішою, її добування стабільним, з'явилися харчові запаси. Перехід від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих тривав протягом багатьох століть і мав свої особливості в різних регіонах. Фахівці виділяють у межах України дві культурно-господарські зони: південно-західну (лісостепове Правобережжя, Західна Волинь, Подністров'я, Закарпаття) — землеробсько-скотарську та північно-східну (лісостепове Лівобережжя, Полісся) — мисливсько-риболовецьку. Найвідомішими пам'ятками неолітичної культури є Кам'яна Могила поблизу Мелітополя, с. Микільська Слобідка на Київщині, с. Бондариха на Сіверському Дінці. До кінця 90-х років археологами виявлено майже 500 осередків життя доби неоліту, що представляють понад десяток неолітичних культур (дунайську, буго-дністровську, сурсько-дніпровську тощо).Неолітична революція сприяла злету людства до принципово нової економіки, нового життя. Її характерними рисами були:1. Винайдення і поширення якісно нових в виготовлення знарядь праці. У добу неоліту традиційні форми обробки каменю — оббивання, сколювання, віджим — поступаються місцем шліфуванню, пилянню, свердлінню.2. Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. У епоху неоліту людина перейшла від пасивного присвоювання дарів природи до активного перетворення навколишньої дійсності силою своїх розуму та рук. Саме в цьому процесі виникає виробництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткацтво. Вироби з кераміки дали змогу не тільки тривалий час зберігати воду, сипучі продукти, а й готувати варену їжу. Випалена на вогні глина стала першим штучним матеріалом, котрий створила людина. Прядіння зумовило винайдення прясла — першого маленького колеса, яке, можливо, стало прообразом колеса в транспорті. Крім того, на основі прядіння виникло ткацтво, яке дало ще один штучний продукт — тканину.3. Перехід до осілого життя. Землеробство і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво. З появою харчових запасів життя людини стало стабільнішим, міграцію замінила осілість. Про перехід до осілого життя в добу неоліту свідчать побудова постійних жител, поява численних поховань померлих недалеко від осель та ін.4. Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили. Перехід у неоліті від мисливства до скотарства зумовив приручення майже всіх великих домашніх тварин — бика, свині, кози, вівці. Лише коня одомашнили вже в мідному віці. З появою примітивного наземного транспорту (саней та волокуш) людина починає використовувати худобу як тяглову силу.5. Суттєві зрушення в демографічній сфері. Значне зростання населення зумовлює помітне збільшення кількості та розмірів поселень, щільності їх забудови. Як свідчать археологічні розкопки неолітичних поховань, зростає тривалість життя людини (в середньому її вік становив уже 30—32 роки). Деякі фахівці твердять, що внаслідок поліпшення умов життя відбувся неолітичний «демографічний вибух» і населення земної кулі зросло з 5 до 80 млн осіб. Інші вважають, що у неолітичну епоху лише дещо зменшилася дитяча смертність.Перехід до землеробства і скотарства сприяв помітним змінам в організації суспільного життя: зростанню ролі парної сім'ї, розквіту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам'яних булав). Цей перехід суттєво вплинув і на світобачення людини, її духовний світ. Землеробський цикл, сезонне розмноження домашніх тварин вимагали розширення традиційного інформаційного кола, виникала необхідність накопичення нових знань. За нових обставин життя неолітична людина мусила не тільки враховувати кліматичні зміни та сезонний кругообіг явищ природи, а й передбачати їх. Під впливом нових знань про навколишній світ примітивна мисливська магія дедалі більше поступається місцем розвинутим землеробським та скотарським культам.У період неоліту зародилася селянська (землеробська) цивілізація, яка незабаром стала панівною в Європі, аж до виникнення і широкої розбудови міст. Її характерними рисами є аграрна економіка; ручна праця; мінімальне споживання і простий побут; уповільнений темп життя; органічне занурення в природу і залежність суспільного розвитку від природно-кліматичних ритмів; природно-демографічна саморегуляція (збільшення кількості харчових продуктів зумовлює посилене розмноження, зменшення — вимирання).
