У другій половині 19 століття США продовжували зміцнювати свої позиції в Латинській Америці. Їх піднімалася як на дріжджах економіка вимагала нових ринків і нових джерел сировини, і уряд США, задовольняючи цей головний національний запит, підпорядковувало латиноамериканські країни «батогом і пряником». Американська експансія була, як і раніше, присмачена демократичною риторикою: в кінці 19 століття висувається доктрина пан-американізму, згідно з якою Всі країни Америки були об'єднані долею для втілення великих принципів національної незалежності і народного сувернітета.
Під прапором панамериканізму стали проводитися загальноамериканські конференції для вироблення основ континентальної політики. Однак ці конференції виявили, що латиноамериканські країни погано вірять у щирість благородних задумів США.
Національний інтерес США полягав і в припиненні спроб європейських держав оскаржувати лідерство США на Американському континенті. В кінці 19 століття США твердо сприйняли спробу Великобританії переглянути на шкоду інтересам США кордон між Венесуелою і британською Гвіаною. У 1898 році США рішуче втрутилися в конфлікт між Іспанією і Кубою, спробувавши вирішити його у власних інтересах. Між США та Іспанією почалася війна, що закінчилася в тому ж 1898 році перемогою США. Переможець, однак, не надав після цього Кубі можливість самій розпорядитися своєю долею.
На початку 20 століття США закріпили за собою право на будівництво і володіння найважливішим стратегічним і економічним об'єктом Америки – каналом, що з'єднував Атлантичний і Тихий океани. Спочатку канал почали будувати французи, але потім вони поступилися своїми правами американцям.
На початку 20 століття США панували в Латинській Америці і політично, і економічно. Американські корпорації контролювали левову частку фінансів, промисловості, сільського господарства латиноамериканських країн. Але можливості і запити американського капіталу вже не могли бути задоволені одним американським континентом. Він спрямовував погляди ДО ІНШИХ ТЕРИТОРІЙ, головною серед яких виявилася Азія.
В кінці 19-початку 20 століття США зуміли відняти у Іспанії Філіппіни, які стали їх форпостом на Тихому океані, що забезпечив можливість проникнення на азіатський континент. У той же час США приступили до активного будівництва військово-морського флоту, без якого неможливо було змагатися з провідними європейськими державами, давно влаштувалися в Азії.
Протягом двох з половиною років після початку Першої світової війни США дотримувалися нейтралітет, але навесні 1917 року вступили в неї на боці Антанти. Їх участь у бойових операціях і військові втрати були мінімальними, зате США надали величезну матеріальну підтримку країнам Антанти. Війна сприяла подальшому прискореному підйому американської економіки і перетворенню США на головного світового кредитора.
У період війни виявилося характерне для всіх військових епох прагнення уряду підпорядкувати всі соціальні класи і верстви єдиному загальнонаціональному інтересу, як його розумів уряд.
Після вступу США в 1917 році у війну на боці антигерманської коаліції уряд Вільсона використовував три головні засоби, щоб придушити тих, хто так чи інакше займав антивоєнну позицію або опинявся в опозиції мобілізаційним зусиллям держави.
По-перше уряд придушував страйки, причому з особливою рішучістю ті, які висували політичні вимоги. Нищівні удари були нанесені по радикальному профспілковому об'єднанню»Індустріальні робітники світу". Багато його керівників опинялися за гратами.
По-друге на основі указів воєнного часу воно висилало з країни тих іноземців та іммігрантів, які звинувачувалися в саботажі політики уряду, військової промисловості, в революційних і радикальних закликах.
По-третє, діючи на підставі законів про шпигунство і зраду, прийнятих в роки війни, уряд піддав репресіям осіб, які чинили опір його мобілізаційним заходам або наносили образи державі, Конституції, прапору, Збройним силам США.
У воєнний і післявоєнний періоди реформаторський курс уряду був повалений. Ліберальна політична епоха поступилася місцем консервативної, і це в цілому відповідало змінам в умонастроях більшості американців: після тяжких військових років, в атмосфері підйому революційності і радикалізму в усьому світі, в тому числі і в США, не тільки верхи, але і середній клас хотіли спокою і порядку. У 1920-х роках виборці віддали перевагу на загальнонаціональних виборах Республіканської партії. Президентський пост протягом 12 років займали три її консервативних лідера – Гардінг (1921-1923), Кулідж (1923-1929) і Гувер (1929-1933).
Объяснение:
• Земли германских племен с большим количеством лесов и болот не представляли для римлян большой ценности.
• Жизнь германских племен была организована своеобразно. Союзы племен насчитывали сотни тысяч человек обитавших на большой территории, учесть мнение каждого по тем или иным житейским проблемам было невозможно. Поэтому земли союза племен делились на округа, в которых проводились собрания наиболее авторитетных и богатых представителей поселений. Они решали вопросы войны и мира, ссор между разными племенами, входящими в союз, избирали лагмана - знатока обычаев, игравшего роль судьи. Наряду с родоплеменной знатью особую роль играли военные вожди – конунги. Они возглавляли боевые дружины, которые состояли из наиболее крепких и ловких молодых людей.