з кінця ii ст. римська імперія вступає у тривалу кризу. після смерті останнього представника династії антонінів основна роль у призначенні імператора належала армії або сенату. тому правителів того часу назрівали «солдатськими» або «сенатськими» імператорами.
армія перестала підкорятися законам, солдати навіть продавали престол тому, хто обіцяв їм більше заплатити. правителі змінювалися кожні 2-3 роки, а іноді через кілька місяців. як правило, їх убивали змовники або незадоволені легіонери.
підкорені народи не бажали миритися зі своєю долею і весь час піднімалися на визвольну боротьбу. міжусобні війни за владу в середині держави, напади сусідніх племен порушили її єдність і традиційні зв'язки між провінціями. прийшли в запустіння землі, зменшилися врожаї, почався занепад ремесел і торгівлі.
використання рабів перестало давати рабовласникам звичний прибуток, адже ті не були зацікавлені в результатах своєї праці, оскільки нічого за неї не отримували. за першої-ліпшої нагоди вони втікали або повставали.
у iii ст. власники великих земельних маєтків почали роздавати рабам невеликі ділянки землі для обробітку. таким рабам дозволяли мати сім'ю, будинок, власне невелике господарство. їх називали рабами з хатинами. за користування землею вони платили орендну плату та віддавали певну частину врожаю.
величезні земельні володіння неможливо було обробити лише за рабів. тому землевласники почали надавати земельні ділянки в оренду вільним селянам, розореним городянам та іншим збіднілим людям. таких орендарів називали колонами.
колони були більше зацікавлені в результатах своєї праці, ніж раби, проте й вони не могли вивести з кризи господарство риму.
Военное дело считалось монополией феодала, молитва - монополией духовенства, труд – монополией крестьян. Феодалы гарантировали защиту населения и обеспечивали порядок (сеньоры и лорды сражались); духовенство заботилось о духовном состоянии общества (оно молилось); крестьяне обеспечивали тех и других необходимыми средствами существования (они работали).
На вершине социальной пирамиды находился высший феодал (император, король и др.), затем шли знатные дворяне и мелкие рыцари. По численности правящий класс составлял менее 5 % от общего населения.
В соответствии с этим сложилась и иерархическая структура феодального общества. Она представляла собой четыре уровня: высший – суверен (вассалитет), 1-й и 2-й уровни – суверен, вассалы, 3-й уровень – вассал.
