Серед найдавніших рабовласницьких держав, які виникли на території
сучасної України в І тис. до н.е., особливу увагу привертає скіфське державне утворення. По-перше, скіфська держава добре вивчена ученими завдяки твикористанню великої кількості інформації, добутої з різноманітних джерел: від археологічних матеріалів до даних писемних пам'яток. По-друге, аналіз особливостей виникнення Скіфії є найбільш точним підтвердженням більшості теорій занепаду первісного суспільства й виникнення т ранньокласової рабовласницької держави.
Скіфські племена, які з'явилися у Північному Причорномор'ї на рубежі
VIII-VII ст. до н. е., належали до іраномовних кочових племен. Їх витіснили з Азії до Європи більш могутні кочові сусіди – племена масагетів. Самоназва скіфів – сколоти, але за традицією історики продовжують вживати грецьке слово «скіфи» для позначення цього народу. Геродот вважав скіфів одним народом, однак аналіз їх життя та господарювання свідчить про інше.
У Північному Причорномор'ї скіфи спочатку продовжувала займатися
кочовим скотарством, але за таких умов вони не були б спроможні утворити
рабовласницьку державу, а тим більше вижити в новому для них природному
середовищі. Справа в тім, що тваринного білка вже не вистачало для
харчування всього тодішнього населення, і лише вирощування хлібу мало
забезпечити їм виживання. Тому старші скіфські племена, так звані «саї», або
«царські скіфи», залишилися кочовиками, а молодші племена перетворилися
на землеробів.
Вирощування хліба стало для колишніх кочівників основним
заняттям, так само, як і для первісного населення Північного Причорномор'я –
кіммерійців, частина яких підкорилася скіфам. Поступово молодші кочові
племена разом з місцевими землеробами перетворилися на данників царських
скіфів, а згодом їм судилося стати державними рабами.
Як відомо, рабовласницькі відносини в кочовому суспільстві ніколи не
набували панівного характеру, оскільки з економічної точки зору такий уклад
господарства був для номадів невигідним (за винятком використання рабів у
домашньому господарстві племінної верхівки). Тому в перспективі будь-які
кочівники могли створити лише феодальне суспільство і державу, яка
спиралася на відповідну економічну систему. У степах Азії скіфи не мали
можливості для розвитку осілого землеробства як економічної основи
рабовласництва, але в таврійському степу і на півночі кримського півострова
землеробство за часів їх панування розвинулося досить широко, що було
зумовлено трьома причинами. По-перше, саме тут існували великі масиви
природно родючої землі, які не потребували великих попередніх зусиль для
введення їх до сільськогосподарського обігу. На цих земельних масивах
великі групи осілих землеробів-родичів під наглядом сільських старшин, 7 призначених царськими скіфами, виробляли продукти землеробства.
Спочатку ці продукти поставлялися саям як данина, а з часом вони стали
прибутком колективних рабовласників, царських скіфів. Зрозуміло, що за таких умов племена осілих землеробів поступово перетворювалися на державних рабів. Прибуток від експлуатації осілих землеробів розподілявся
верхівкою царських скіфів відповідно до місця, яке родини кочовиків
посідали в племінній ієрархії.
Этапы развития архитектуры Древнего Рима можно разделить на четыре периода:
Первый из них охватывает собой время от основания Рима до середины II в. до н. э К этому периоду относятся - каналы для ассенизации города, с главным туннелем — Большой Клоакой, переносившей воду и нечистоты из низменных частей Рима в Тибр, прекрасные дороги, между прочим Аппиева дорога, великолепно вымощенная большими, плотно пригнанными камнями, акведуки, Мамертинская тюрьма и первые базилики.
Второй период, продолжающийся с середины II в. до падения республиканского правления (то есть до 31 г. до н. э.),К этому периоду относятся - Храм Портуна — псевдопериптер с портиком тяжёлого ионического стиля и на круглый храм Весты, обставленный 20 колоннами.
Третий, самый блестящий период истории Римского зодчества начинается со времени захвата Августом полновластия над республикой и продолжается до 138 года нашей эры. Колизей (самый большой амфитеатр античного мира) — одного из многих грандиозных сооружений, воздвигнутых римлянами по всей империи, а также Пантеон.
Четвёртый, последний период истории римской архитектуры, продолжающийся до окончательной победы христианства над язычеством (с 138 по 300 гг.) храм Антонина и Фаустины; храм Весты в Тиволи. и т.д.
Древнеримские архитекторы - Аполлодор из Дамаска, Витрувий.
