ок, прости что много, с старалась
Объяснение:
статье рассматривается проблема отношения к детям, заботы о них в период Киевской и Московской Руси и России начала XVIII века. Проанализированы основные законодательные акты и документы, в которых нашло отражение положение детей и их правовой статус, взаимоотношения между родителями и детьми. Основным принципом отношений внутри семьи было бесправие, необходимость беспрекословного подчинения детей родителям, поддерживавшееся и устным внушением, и телесными наказаниями. Планомерную программу призрения малолетних детей на государственном уровне имел Петр I. Ряд его указов был направлен на прекращение детоубийства, изменение системы защиты и сиротам, облегчения участи незаконнорожденных (в том числе организация госпиталей для «зазорных», службы кормилиц), создание условий для воспитания и обучения детей, сокращение нищенства. Скорость, прагматичность, жестокие методы осуществления реформ раскололи русское общество, не готовое к новому, в том числе к государственному регулированию призрения «сирых», поэтому выполнение его указов сопровождалось большими трудностями.
Відповідь:
Пояснення:
У1199 р. волинський князь Роман Мстиславич зайняв Галич і заснував нове державне утворення — Галицько-Волинське князівство. Утвердження князя Романа в Галичі відбулося силою, з огляду на те, що галичани хотіли собі окремого князя, а не князя за сумісництвом. Зважаючи на це, Роман Мстиславич змушений був заручитися підтримкою союзних йому поляків краківського князя Лєшка Білого (київський князь Рюрик Ростиславич відмовив Роману у його претензіях на Галич).
Опанувавши Галич, Роман Мстиславич провадить активну як внутрішню, так і зовнішню політику. У 1198 р. на Візантію напали половці, спустошивши все на своєму шляху. На прохання візантійців, Роман Мстиславич здійснив успішний похід на половців, що значно покращило важке становище імперії. У 1200 р. у Константинополі перебувало посольство від князя Романа, до якого входили Твердята Остромирич, Недан, Домажир і Невгар. Посольство уклало союз, скріплений шлюбом Романа Мстиславича з Анною, дочкою імператора Ісаака II Ангела та його другої дружини Маргарити-Марії. Остання була сестрою угорського короля Андрія II, що посприяло зближенню Угорщини і Галичини. Старша дочка Ісаака II Ангела Ірина була дружиною ФіліпаІУ Гогенштауфена, з яким, за деякими даними, зустрічався Роман Мстиславич. Можливо, саме з цих контактів виникла у Романа Мстиславича ідея запровадження на Русі так званого доброго порядку — усталення системи спадкування київського престолу, аналог того, що запроваджувався тоді у Священній Римській імперії. Відомо, що князь Роман пожертвував на честь св. Петра монастирю бенедиктинців у Ерфурті 20 гривен срібла, за що його зарахували до фундаторів цього монастиря. Ерфурт був столицею Тюрінгії, ландграф якої — Герман — був прихильником Го- генштауфенів і спільно з князем Романом підтримував угорського короля Андрія II у його протистоянні з Імре.
Зважаючи на те, що мати князя Романа була полькою, він підтримував добросусідські відносини з Польщею. У другій половині 1204—на початку 1205 років, на думку дослідників, Роман Мстиславич уклав угоду з Угорщиною і Польщею про взаємодо . Коли 1204 р. хрестоносці захопили Константинополь, Папа Римський Інокентій III розпочав інтенсивні переговори зі Сербією і Болгарією, церкви яких пішли на унію з Римом. Тоді ж папа звернувся до князя Романа з пропозицією прийняти католицизм і отримати королівську корону, на що отримав відмову. Це, очевидно, було зумовлено тим, що папа доклався до хрестового походу проти союзної Роману Візантії й утворення там Латинської імперії (зрештою, вороже налаштованими до Риму були і союзні князю Роману Гогенштау- фени).
1205 р. у Священній Римській імперії відбувалася боротьба за імператорський трон між Філіпом IV Гогенштауфеном і От- тоном IV Вельфом. У цю боротьбу на боці Філіпа IV втрутився і Роман Мстиславич, який у червні 1205 р. розпочав похід у Саксонію, але в Польщі через не докінця з'ясовані причини, увійшов у конфлікт з князем Лєшком Білим і загинув під Зави- хостом над Віслою 19 червня 1205 р. Смерть князя була важкою . втратою для щойно утвореної Галицько-Волинської держави.
Ко времени падения Западной Римской империи на всей ее территории латынь в значительной мере вытеснила местные разговорные языки. Большинство жителей римского Запада считали ее родным языком, а себя самих римлянами. Собственно римская аристократия, а также значительная часть аристократии западных провинций была двуязычной, свободно объясняясь и на латинском, и на греческом языках. Многие римские аристократы владели греческим языком едва ли не лучше, чем родным латинским и имели обыкновение называть их двумя своими родными языками. Император Тиберий, выступая в сенате, всегда говорил по-латыни, но, уходя, бормотал сквозь зубы ругательства по адресу омерзительно угодливых сенаторов на своем любимом греческом.
В восточных грекоязычных провинциях Римской империи латинский язык не получил сколько-нибудь значительного распространения. Он был языком римской армии и римского права. Греческий же был не только самым распространенным разговорным языком, но и вторым государственным, которым римские администраторы на Востоке пользовались значительно чаще, чем первым.
Греческий язык имел на римском Востоке такое же привилегированное положение, как латинский на Западе. В городах, а во многих районах и в деревнях он вытеснял местные разговорные языки. В Малой Азии сельское население говорило на греческом, в Сирии и Палестине на греческом и арамейском (или на греческом и арабском) , в Египте на греческом и египетском.
Греческие аристократы и писатели были уверены в своем культурном превосходстве над всеми остальными народами. Лишь для римлян некоторые из них делали исключение, называя их младшими братьями греков, а латынь испорченным вариантом греческого языка. Кое-кто из греческих философов считал, что даже боги говорят между собой по-гречески. Ни латинского, ни каких-либо других иностранных языков образованные греки, как правило, не знали и не испытывали из-за этого никаких трудностей, куда бы их ни забросила судьба. С людьми своего круга они могли объясниться по-гречески в любом крупном городе Римской державы.
Ситуация кардинально меняется в эпоху Поздней империи. На римском Западе зона распространения греческого языка резко сужается. Кроме жителей старинных греческих колоний, по-гречески теперь могут объясняться только люди, принадлежащие к узкому слою высшей римской знати. Некоторые римские писатели начинают утверждать в это время, что латинский язык во всех отношениях богаче и выше греческого. Отдельные писатели греческого происхождения даже стали писать свои сочинения по-латыни.