асс>>Борьба сыновей Романа Мстиславича за возрождение Галицко-Волынского государства
После смерти князя Романа Мстиславича разгорелись распри между князьями, боярские интриги, усилилось чужеземное вмешательство. В 1205 г. князьями стали малолетние сыновья Романа: галицким — Данило (1201-1264) и волынским — Василько (1203-1271), а регентом при них была мать. Но боярские группировки не допустили к власти вдову Романа и её малолетних сыновей. Много лет молодые князья скитались за рубежом, пока подрос- ли и начали борьбу за престол. Бояре пригласили на престол в Галичину трёх сыновей Игоря Святославича и Ефросинии Ярославовны. Они были внуками Ярослава Осмомысла по материнской линии, жили в Северской земле. Галицкие мужи надеялись, что князья будут послушным, слепым орудием в их руках. Но постепенно Игоревичи начали самостоятельно управлять землями, вышли из-под опеки бояр. Разгорелась борьба не на жизнь, а на смерть. Игоревичи жестоко расправились с боярами, в чатности свыше 500 бояр казнили, а многие другие бежали. Стремясь отомстить, бояре в 1211 г. убили братьев Игоревичей им в этом венгры), а в Галиче на некоторое время «вокняжился» боярин Володислав. В 1214 г. бояре опять пошли на сговор с венграми, и те, захватив Галич, провозгласили пятилетнего венгерского короля Коломана «королём королевства Галицкого». Это была настоящая иностранная военная оккупация. От неё галичан освободил новгородский князь Мстислав Удалой в 1219 г. В северной «полуоотчине» — Волыни — Данило и Василько постепенно восстановили свои позиции. В борьбе за родительский престол они опирались на волынских бояр, из среды которых была родом их мать.
Регентство (с латин. regentis — правитель) — в монархических государствах — временное правление одного либо нескольких лиц в случае несовершеннолетия, болезни монарха и т. п.
Оккупация - временный захват части или всей территории одного государства вооружёнными силами другого государства; порабощение.
Ліквіда́ція Запорі́зької Січі́ 1775 ро́ку — насильницьке знищення російськими військами українського козацького утворення — Підпільненської Січі, та остаточна ліквідація Запорізької Січі як козацької автономії. Унаслідок цього Військо Запорозьке Низове припинило своє існування.
Передумови ліквідації Редагувати
Вже в другій чверті XVIII століття було зрозуміло, що російська влада не має жодних намірів щодо збереження української автономії, передбаченої ще Березневими статтями 1654 року. Після палацового перевороту 1762 року на імператорський престол зійшла Катерина II, дружина імператора Петра III, яка одразу спрямувала всі зусилля на посилення влади самодержавства у величезній імперії. Важливим аспектом у політиці імператриці стало так зване «зросійщення ополячених окраїн» (під «окраїнами» царизм вбачав українські та білоруські землі). Такі плани Катерини II не передбачали ні існування козацької держави Гетьманщини, ні козацьких вольностей, ні Запорізької Січі.
Коли 1764 року було ліквідовано Гетьманщину, а ще через рік — полково-сотенний устрій на Слобожанщині, останнім оплотом української свободи залишалася Запорізька Січ, яку в панівних колах Росії бачили як «кубло бунтівників та бандитів». Московська влада лише чекала слушної нагоди для ліквідації козацької вольниці.
Ліквідація Січі Редагувати
«Зруйнування Січі» С.Чайка 2001 р.
Така нагода припала на 1775 рік, коли закінчилася Російсько-турецька війна (1768—1774), яку Москві до виграти запорожці, і козаки стали непотрібні. 23 квітня 1775 року на раді при імператорському дворі прийнято рішення про ліквідацію Січі. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням російського генерала сербського походження Петра Текелія, які поверталися з османського походу, раптово оточили Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків. На самій Січі в той час перебувало лише декілька тисяч запорожців, решта після завершення війни роз’їхалась по паланках і зимівниках. Натомість під командуванням Петра Текелія перебували значні сили: 10 піхотних і 13 донських козацьких полків, 8 полків регулярної кінноти, посиленої 20 гусарськими і 17 пікінерськими ескадронами. Петро Текелія оголосив імператорський указ про ліквідацію Запорозької Січі. Січовому товариству, зважаючи на аж надто нерівні сили, нічого не залишалося, як здатися на волю переможців. Всім було зрозуміло що опір кількох тисяч оточених запорожців буде марним, а прорив інших козацьких військ до оточеної Січі був майже неможливим в силу багатьох причин. Серед цих причин і велика чисельність російського війська і те що майже вся козацька старшина перебувала на Січі в результаті чого козаки що не були в оточенні залишилися без командування [1].
На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, лунали запеклі суперечки у намаганні знайти вихід з безнадійної ситуації в якій опинилося Запорізьке козацтво. Рада вирішила не проливати християнської крові та добровільно склала зброю перед московитами. Крім того козаки побоювалися в разі опору кривавої помсти козацьким сім'ям, на Січі ще були старі козаки які пам'ятали події 1709 року, коли Петро I провів жорстоку каральну експедицію на Україну, в тому числі сумнозвісну батуринську різанину яка стала розв'язкою тих жахливих подій. Запорозькі козаки брали участь в багатьох походах Російської армії і були свідками жорстокості російських військ при штурмах ворожих поселень. Як згадували учасники подій на Січі “Характерники зовсім не хотіли здаватися Катерині, та інші козаки сказали: “Ні, братця, у нас є батьки й діти: москаль їх виріже. Взяли та й здалися”[2].
16 червня 1775 року російським військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги. Сумним фактом було те що в знищені Січі прийняли активну участь донські козаки, вони не знали жодного жалю до домівки їх українських "побратимів". Але не дивлячись на таку старанність в справі виконання розпорядження Катерини II, вони самі на початку 1790х потрапили в її жорстку опалу, в них були відібрана більша частина споконвічних земель, велика частина донських козаків була переселена в віддалені регіони Росії. Їхня старшина репресована. Лише 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі козацька-лицарська Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв'язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова.
А крепостной крестьянин графа Шереметьева Бокарев Даниил Семенович изобрел получения растительного масла из семян подсолнечника.