У 1908 Крит, скориставшись Молодотурецькою революцією, оголосив енозіс з Грецією.[1]
У 1912, коли Сербія, Чорногорія та Греція пред'явили права на управління територією Албанії, Албанія оголосила незалежність.[2]
Османська імперія, слабшаючи, спробувала спертися на до Німеччини, але це лише втягнуло її в Першу світову війну (1914), що закінчилася поразкою Четверного союзу[3].
5 грудня 1917 підписано Ерзінджанськеперемир'я, що закінчило війну Османської та Російської імперій.[4]
Протягом 1917-1918 союзники займають близькосхідні володіння Османської імперії.
Після Першої світової війни Сирія та Ліванперейшли під контроль Франції, Палестина, Йорданія й Ірак — Великої Британії; на заході Аравійського півострова за підтримки англійців (Лоуренс Аравійський) утворилися незалежні держави: Хіджаз, Неджд, Асір і Ємен. Згодом Хиджаз і Асір увійшли до складу Саудівської Аравії.
30 жовтня 1918 було укладено Мудросське перемир'я, за яким був Севрський мирний договір (10 серпня 1920). Фактично Османська імперія була розділена на частини. 1 листопада 1922 Великі національні збори Туреччини прийняли закон про розділення султанату та халіфату, при цьому султанат скасовувався. Так закінчилася більш ніж 600-річна історія Османської імперії.
Розпад Османської імперії супроводжувався масовою різаниною та депортацією християнського населення (вірмен, греків, ассирійців, курдів), що тривала до 1926.
У 1923 підписаний Лозаннський мирний договір, в якому були встановлені нові кордони Туреччини.[5] 29 жовтня 1923 турки проголосили Турецьку республіку на чолі з президентом Мустафою Кемалем Ататюрком.[5]
