Кріпацтво, або кріпосне право (також кріпаччина[1], панщина[1], або панське право[2][3]) (від «кріпостей» — купчих документів на землю, відомих на Русі з кінця XV ст.[4]), у вузькому сенсі — правова система, або система правових норм при феодалізмі, яка встановлювала залежність селянина від феодала й неповну власність другого селянина. Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю та майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо). Один з видів рабовласництва.
В широкому сенсі — система суспільно-економічних, політичних та правових відносин у феодальному суспільстві.
Система аграрних відносин, за яких можновладець є власником землі, наданої селянинові у володіння чи безпосереднє користування, і неповним власником виробника на ній. Особиста залежність від феодала, як правило, закріплювалася державною владою. На українських землях кріпацтво існувало з часів Київської Русі. У період польсько-литовської держави (XVI ст.) закріпаченими стали 20 % селян. На Закарпатті утверджується на початку XVI ст. Визвольна війна середини XVII ст. спричинила фактичне зникнення кріпацтва на більшості території України. На Лівобережжі й Слобожанщині відновлюється за указом Катерини ІІ від 3 травня 1783 р. Скасоване в Галичині та Буковині у 1848 р., в «підросійській» Україні та Росії — у 1861 р.
Скасування паспортної системи для селян в СРСР й заборона колгоспникам залишати земельні ділянки фактично поновили прикріплення селян до землі від 1930 і до поч. 1950-х рр. з обов'язковою умовою
Незадовго до руйнування Січі, козацький флот майже всім складом був переведений на Дунай. Османський султан виділив козакам під Задунайську Січ острів святого Юрія з Сулинським і Георгіївським гирлами Дунаю та видав клейноди — булаву, бунчук, печатку та висвячену Константинопольським патріархом корогву. Частина запорожців невдовзі склали основу Полтавського та Херсонського полків.
Організація й швидке зміцнення Задунайської Січі викликало все більші симпатії в українського населення і унеможливлювало участь у війні українців на стороні Росії[джерело?]. Таким чином руйнація Запорізької Січі та утворення непідконтрольної Петербургу Задунайської Січі призвели до того, що південно-західні кордони Російської імперії виявились безборонними. 31 жовтня 1776 року Потьомкін про це доповідав Катерині ІІ.
Спроба утримати козаків від еміграції за Дунай та на Забужжя не дала результатів. Тоді Катерина II 5 травня 1779 року і 27 квітня 1780 року видала маніфести з проханням до козаків повернутися у рідний край, обіцяючи дати кожному з них землю і службу за російськими чинами. Ці заклики також не дали результатів.
Задунайська Січ з перервами та численними переїздами з місця на місце проіснувала до 1828 року.Объяснение:
Феодалы:
Бояре
Дворяне
По мере утверждения российского самодержавия усиливались позиции дворянства-главной опоры царской власти .На протяжении 17 века оформилась сложная система должностного продвижения дворян в армии, при дворе и в системе управления. Это свидетельствовало о том, что в 17 веке дворянство превращалось в новое сословие.
Царская власть стремилась укрепить права как и дворян, так и бояр на землю и подвластных им крестьян. В 1649 году Земский собор принял новое Уложение, по которому закреплялось вечное право на зависимых крестьян и запрещался переход от одного хозяина к другому. К концу века позиции главных землевладельцев-бояр-были серьёзно подорваны. Основным хозяином земли и крепостных стало дворянство. Оно потеснило боярскую родовую знать и в сфере государственного управления. Все категории феодалов были уравнены в правах. Это означало серьезную победу дворянства в давнем соперничестве со старой родовой знатью.
Крестьяне:
Владельческие -полная собственность бояр, дворян, царской семьи и духовенства
Черносошные- сохраняли личную свободу, владели обширными землями и несли государственные повинности
Основную массу населения по-прежнему составляли крестьяне. Их положение в 17 веке значительно ухудшилось. Крестьяне работали на феодалов на барщине, платили натуральный и денежный оброк. Одновременно зависимые крестьяне несли повинности в пользу государства.
К концу века изменилась роль холопов. Теперь они становились приказчиками, посыльными, конюхами, портными, сокольничими и др. К концу века эта категория населения (зависимого) постепенно слилась с крепостными крестьянами. Изменилась система налогооблажения. К концу века была введена подворная подать.
Средние размеры крестьянских наделов составляли 1-2(га) десятины земли. Были и зажиточные крестьяне, размеры наделов которых составляли несколько десятков га. Из таких родов выходили известные предприниматели, купцы, торговцы.
Городское население:
Богатые ремесленники
Стрельцы
Мелкие ремесленники
Торговцы
Купцы
Господствующие позиции в городской жизни занимали богатые ремесленники и купцы, контролировавшие посадские общины. Они старались переложить всю тяжесть налогового бремени на самую бедную часть населения- мелких ремёсленников и торговцев. Привилегированным было и положение боярских, дворянских и монастырских слуг и холопов, которые в свободное от службы время промышляли торговлей и ремеслом. Они были жителями белых слобод, населённых феодалами церковнослужителями, и не несли повинностей в пользу государства. Это вызывало постоянные жалобы основной массы посадского населения.
Особенностью 17 века стало и то, что по мере роста ремесленного производства в нём начинает применяться наёмный труд. К быстро богатевшим ремесленникам (не желавшим уже выполнять черновую работу) нанималась не только посадская беднота, но и крестьяне-бобыли, холопы.
Духовенство:
Приходские священники (самый близкий к верующим и самый многочисленный по составу слой духовенства)
архиепископы, митрополиты (высший слой духовенства)
Патриарх Московский и всея Руси (возглавлял церковную иерархию)
К концу 17 века численность российского духовенства значительно увеличилась. С принятием в конце 16 века патриаршества Русская православная церковь стала полностью самостоятельной. Церковь была крупнейшим собственником земли. В 1649 году Соборное уложение запретило церкви увеличивать свои земельные владения и ликвидировало права белых слобод (к их числу относились и церковные владения) в городах. Тогда же церковные руководители были лишены некоторых судебных привелегий, принадлежав их им ранее.
Казачество-
Военное сословие, в котором числилось население ряда окраинных местностей России. Оно пользовалось особыми правами и преимуществами на условиях обязательной и общей воинской повинности.