дем’ян многогрішний (1668–1672 рр.) став наказним гетьманом на лівобережжі після відступу з цих територій петра дорошенка. многогрішний належав до тієї місцевої старшини, яка не бачила іншого виходу, як підпорядкуватись московському цареві, але рішуче стояла на позиції автономії. він вступив у переговори з представниками москви, і у січні 1669 р. делегація україни висловила бажання приєднати лівобережжя до москви. в березні того ж року в глухові відбулася рада, на якій були затверджені так звані глухівські статті. за ними: в п’яти містах (києві, ніжині, чернігові, острі й переяславі) мали залишатися московські воєводи; податки мали збирати представники гетьмана; реєстрове військо становило 30 тисяч чоловік. ці статті хоч і поступалися березневим статтям богдана хмельницького, але до певної міри відновлювали автономію україни (лівобережної). у 1672 р. д. многогрішний був звинувачений у таємних відносинах із туреччиною і знятий з посади гетьман
Различия взглядов относились, прежде всего, к таким вопросам: какой должна быть форма правления, законы; нужны ли правовые гарантии свободы личности; каковы оптимальные пределы автономии личности; какое место должна занимать религия; каково значение национальных элементов культуры, традиций, обычаев, обрядов. главное принципиальное различие между западниками и славянофилами проходило по вопросу о том, на какой основе можно и нужно следовать к социальному и нравственному идеалу: религии и веры, опоры н
2. Рост числа мануфактур с вольнонаемным трудом;
3. Рост товарности сельского хозяйства.