Порівняльна характеристика абсолютизму в Англії, Франції, Іспанії, Австрії, Португалії, Італії та німецьких державах.
Англія – функціонує парламент поряд з королем. Відсутня бюрократія і сильна армія. Розвинуте самоврядування. Особливе місце в системі англійського абсолютизму посідала церква. Абсолютизм в Англії часто називають «незакінченим». Центральними органами влади та управління в період абсолютної монархії в Англії були король, Таємний рада і парламент. Реальна влада зосередилася в цей період повністю в руках короля. Таємна рада короля, складалася з вищих посадових осіб держави: лорда-канцлера, лорда-скарбника, лорда-зберігача друку та ін..
Франція – називають класичним. Зміцнив промисловість. Централізація влади. Нема парламенту. Для обговорення важливих питань король скликав державну раду. Обмежена самостійність Церкви. З’явились посади державних секретарів: іноземних, військових, морських справ і королівського двору. У разі відсутності короля головою обирали канцлера, який скріплював печаткою акти монарха. Держ. секретарі фактично виконували функції королівських міністрів. Дворянство (дрібне й середнє) становило опору монархії. Воно не платило податків і мало певні привілеї. Встановився бюрократичний централізм. Адміністративно Францію було поділено на провінції, округи. Великі округи очолювали інтенданти – чиновники з дуже широкими повноваженнями. Влада губернатора була обмежена до мінімуму. Інтенданти короля у справах юстиції, поліції, фінансів підпорядковувались першому міністру або королю.
Іспанія – своєрідний характер абсолютизму. Централізований і підлеглий одноосібної волі монарха або його всесильних тимчасових державний апарат володів значною часткою самостійності, але відрізнявся від апаратів абсолютних монархій Франції та Англії тим, що спирався на зовсім іншу економічну соціальну та політичну базу. «Іспанія, – писав Маркс, – подібно до Туреччини, залишалася скупченням погано керованих республік з номінальним сувереном на чолі»В умовах, що склалися в Іспанії не виробився єдина національна мова, збереглися відокремлені етнічні групи: каталонці, галісійці і баски говорили на своїх мовах, відмінних від кастильського діалекту, який склав основу літературнох іспанської мови. Абсолютна монархія в Іспанії не змогла стати об'єднуючим началом суспільства. Значна роль державної бюрократії, кортеси не мали значного впливу( лише затвердження податків, важливий релігійний фактор, гальмування мануфактурної організації праці, орієнтація на феодальний
ІТАЛІЯ.Абсолютизм – регіональний – класичний (Савойя: сильна держава, аб-м виріс на грунті становой монархії), іспанський (Неаполь: слабкість королівської влади, самостійність феодалів керували віце-еоролі, централізаторська політика спрямив.проти сепаратизму баронів, знищ.інтереси дворянства), італійський (Тоскана, виник в італ.містах-держ.,ставших сеньйоріями, бюрократичний апарат – опора, централізаторська політика, протекціонізм)
Португалія - 15-16 ст. період становлення аб-му Зменшилась роль кортесів Збільшились прерогативи королівської влади Посилився процес витіснення крупної родової знаті знаттю служилою Політика зовнішньої експансії.
АВСТРІЯ.Перехідний етап від зх.-європ. Аб-му до сх.-європ.Поєдання ранньокапіталістичного розвитоку з феод.переферією.Консолідація австрійських володінь Габсбургів(турецька загроза). Багатонаціональна держава. Обмежені повноваження станово-представницьких установ центральними органами влади що знх. у Відні. Стримування турецької загрози. Німецькі держави -
НІМЕЧЧИНА.Князівський аб-м в Н. поч.зароджуватися на поч. 17 ст. Залежність від релігійних чинників . Орієнтація на збереження регіональної автономії. Значна диференціація регіональних абсолют. режимів у міру активізації бюрократичної політики .Централізація адміністративного управління Відсутність станово-представницьких установ.
Объяснение:
Признаки: 1) потеря престижа киевского престола, земли перешли на самоуправление (та же Новгородская, Черниговсая республика, Владимиро-Суздалская и другие), потеря единства
2) нет единства, нет и крепкой вооруженной армии, плохая обороно государства (что сыграло потом злую шутку с иго).
3) фактически законадательное закрепление раздробленности на любеческом съезде, сказанное Мономахом "каждый да держит вотчину свою".
Причины: 1) лествичное право ("на Киевском престоле сидит старший", но не регламентрованно, а кто же старший? Сыновья князя или дяди идут? С разрастанием династии все становилось только запутанней).
2) ослабление внешней угрозы.
3) увеличение престижа бояр
Отличаясь с самых ранних лет крепким здоровьем, неустрашимостью и кротким нравом, а также охотой к учению и выдающимся умом, Карл еще в детстве был объявлен своим отцом наследником престола - ему было всего 12 лет, когда была проведена церемония помазания. С этого времени он сопровождал отца в походах и знакомился с делами управления. Необыкновенные природные дали юному наследнику возможность не только усвоить то, чему его учили, но и проявить известную самостоятельность. Благодаря этому, он еще юношей сделался прямым Пипина Короткого.
Когда 24 сентября 768 года Пипин умер, королевство, согласно его воле, досталось двум сыновьям, Карлу и Карломану. Но Карломан внезапно умер в декабре 771 году, и Карл стал единоличным правителем.
За всё время правления Карла было совершено 53 похода, 27 из которых возглавлял лично он. Самые длинные войны в правление Карла, Саксонские, затянулись более чем на 30 лет. В результате Саксония прочно вошла в состав империи Карла Великого. В 788 году в империю включена Бавария: Баварский герцог Тассилон III сдался Карлу. В 789-806 годах на востоке Карл воюет со славянами; в 791-799 годах – с аварами.
Этими завоеваниями Карл образовывал Священную Римскую империю. В Рождество 800 года папа Римский Лев III провозгласил Карла императором Священной Римской империи и возложил на его голову корону. Прозвище «Великий» Карл получил ещё при жизни.