1917 год
27.02
Восстание в Петрограде. Братание рабочих и солдат. Взятие восставшими арсенала, ряда общественных зданий, Зимнего дворца. Арест царских министров.
Образование Петроградского совета рабочих депутатов, к которому примыкают выборные представители солдат.
2 марта
Исполком Петроградского совета заключил с Временным комитетом Государственной думы соглашение об образовании Временного правительства, одной из задач которого было управление страной вплоть до созыва Учредительного собрания.
май
С мая 1917 года на Юго-Западном фронте командующим 8-й ударной армией генералом Корниловым Л. Г. начинается формирование добровольческих частей («корниловцы», «ударники»).
25.08
Выступление генерала Л. Г. Корнилова, направившего на Петроград 3-й корпус генерала А. М. Крымова («Дикую дивизию») в целях предотвращения возможного выступления большевиков. Генерал потребовал отставки министров-социалистов и ужесточения внутриполитического курса.
27.08
Отставка министров-кадетов. Керенский отстраняет Корнилова от обязанностей главнокомандующего и объявляет изменником. Он обращается за поддержкой к Советам, которые направляют отряды Красной гвардии на отпор посланным в Петроград воинским частям.
30.08
Керенский вступает в командование войсками. Попытка военного переворота окончательно предотвращена.
24.10
Открытый разрыв Петроградского совета с Временным правительством. Начало восстания: захват важнейших пунктов Петрограда красногвардейцами, солдатами и матросами. Отъезд Керенского за подкреплением.
25.10
Восставшие контролируют практически весь Петроград, кроме Зимнего дворца. ВРК объявляет Временное правительство низложенным. В ночь на 26 октября восставшие занимают Зимний дворец. Тогда же открывает свои заседания II Всероссийский съезд Советов (из 650 делегатов 390 большевиков и 150 левых эсеров). Меньшевики и правые эсеры в знак протеста против начавшегося захвата Зимнего уходят со съезда, тем самым облегчая большевикам принятие решений, утверждающих победу восставших.
26.10
Начало вооруженного восстания в Москве.
27–30.10
Неудачное наступление войск генерала Краснова (подготовленное Керенским) на Петроград.
Ноябрь
Организация первых контрреволюционных военных формирований на юге России (в частности, Добровольческой армии генералов Алексеева и Корнилова).
ответ:українські землі потрапили під владу іноземних держав: Польщі, Угорщини, Литви, Османської імперії й Московської держави. Умови розвитку культури в цих державах були різними. Попри негативність цього процесу, він мав і позитивний момент: культура українських земель стала відкритою для зовнішнього впливу. Так, через Польщу сюди проникли західноєвропейські форми — ідеї гуманізму, Відродження тощо. Проте, українська культура повністю не запозичувала якісь ідеї, а поєднувала різні елементи культурних впливів на основі давньоруської спадщини, у результаті чого поставали справжні шедеври світового рівня, які мали чітко визначене національне забарвлення. Також українці, не маючи власної вищої школи, отримали можливість навчатися в європейських університетах, долучаючись до загальноєвропейського культурно-освітнього розвитку.
Крім того, через Україну проходила межа між християнською й мусульманською цивілізаціями, що теж впливало на культурні процеси.
Руйнівними для українських культурних надбань були набіги татар та турків, які знищували архітектурні пам’ятки, книги, а головне, людей, що їх створювали. У той же час небезпека й завзята боротьба надихали нових митців на творчість. Удосконалювалися оборонні споруди, розвивалося воєнне мистецтво, створювалися літературні твори, складалися думи й пісні.
В Україну переселялося чимало іноземців — поляків, німців, євреїв, вірмен, окремі з яких зробили вагомий внесок у розвиток культури своєї нової батьківщини.
Таким чином, навіть за загальних несприятливих умов відбувався процес становлення та розвитку української культури, яка все більше набувала рис самобутності.
Наприкінці XVII ст. українські землі залишалися роз’єднаними. Лівобережна Україна з Києвом (Гетьманщина), Слобожанщина й Запоріжжя входили до складу Росії. Східна Галичина і Правобережжя перебували під владою Польщі. У 1699 р. від Туреччини до Польщі перейшло Поділля з Кам’янцем-Подільським. Північна Буковина разом із Молдовським князівством залишалася під гнітом Туреччини, а Закарпатська Україна — Угорщини.
На Лівобережжі (Гетьманщині) наприкінці XVII ст. зберігалась українська державність із гетьманом на чолі і полково-сотенним адміністративно-територіальним устроєм. Але самостійність була вже помітно урізана й зведена до обмеженої автономії. Московський уряд використовував в Україні найменшу можливість для посилення свого контролю. Гетьман був уже не самовладним правителем, а слухняним виконавцем волі російського царя. Українські міста перебували під контролем царських гарнізонів. Навіть церква України, до цього підлегла константинопольському патріархові, була підпорядкована Москві. Зі свого боку козацька старшина всіляко намагалася зберегти за собою панівне становище, звести нанівець виборність посад, позбавити «чернь» впливу на справи адміністрації. Цьому сприяв царський уряд, дістаючи натомість вірну службу.
Коломацькі статті
Тривале правління І. Самойловича перервалося зненацька. Росія вступила в антитурецьку «Священу лігу» європейських держав і почала боротьбу за вихід до Чорного моря, що контролювався Портою й Кримом. У 1687 р. за участю українського козацтва відбувся похід на Крим, який закінчився ганебно. І. Самойловича звинуватили у зв’язках із Кримом й іншій «зраді». У військовому таборі на р. Коломак гетьмана заарештували і відправили разом із сином до Москви, а звідти — до Сибіру. Ще одного сина, полковника, стратили. Тут же 25 липня 1687 р. гетьманом був обраний генеральний осавул Іван Мазепа (1687–1708). Були прийняті Коломацькі статті, які ще більше обмежували українську автономію. Без дозволу царського уряду не можна було обирати й усувати гетьмана. Гетьман не мав права усувати генеральну старшину, вести листування з іноземними урядами.
І. Мазепа — український шляхтич — був людиною із європейською освітою, поетом, змолоду служив при дворі польського короля, але потім залишив його. На козацьку службу вступив при П. Дорошенку, був його довіреною особою. За дорученням гетьмана вирушив у Крим, але був схоплений запорожцями і відправлений до І. Самойловича. У політиці був прихильником міцної влади, намагався обстоювати інтереси України, не псуючи стосунків з Москвою.
І. Мазепа зумів стати близьким другом царя Петра І, надавши йому до в Азовських походах. Одержав звання російського генерала, дійсного таємного радника, князя, був нагороджений орденом Андрія Первозванного. Багато зробив для розвитку української культури, церкви.
Відродження козацького устрою на Правобережній Україні
Наприкінці XVII ст. більша частина краю була підвладною Туреччині, а північні райони належали Польщі. Унаслідок безперервних воєнних дій протягом чверті століття, спустошливих набігів і союзницьких походів татар уже на початку 70-х рр. XVII ст. місцеве населення було нечисленним. Наприкінці XVII ст. все воно потрапило під владу Польщі, яка витіснила Туреччину. З метою освоєння спустошених земель польський уряд надавав право їх заселення численним осадникам, переважно зі шляхти. Щоб прискорити цей процес і створити військовий бар’єр від сусідів, король у 1684 р. дозволив відновити козацтво з поверненням йому давніх прав. Це викликало великий приплив населення, особливо із Західної України.
Швидко сформувалося козацьке військо. Очолював його наказний гетьман. Козацтво підпорядковувалося польській владі, але фактично полковники самі правили на своїх територіях. Серед них виділявся фастівський полковник Семен Палій (Гурко), який уславився перемогами над татарами і шляхтою. Уже в 1688 р. він пропонував Москві приєднати до Гетьманщини територію свого полку, але Росія не захотіла псувати відносини із Польщею. Після укладення миру з Туреччиною (1699 р.) зникла потреба в козацтві, сейм прийняв рішення про його ліквідацію. На Правобережжя вступило польське військо, але під Фастовом зазнало поразки. Довести справу до кінця польському уряду перешкодив початок війни зі Швецією.