Просвещение было эпохой триумфа науки - Ньютона, Лейбница, Бэкона - и философии: Декарта, Локка, Спинозы, Канта, Вольтера, Дидро и Монтескье. Ученые больше не искали подтверждения в текстах греко-римских философов, а были более основаны на рационализме и эмпиризме.
Политическая философия Просвещения является предшественником современного западного либерализма: светского, плюралистического, основанного на верховенстве закона, с акцентом на права и свободы личности.
Характеристики Просвещения включают в себя рост таких понятий, как разум, свобода и научный метод. Философия Просвещения скептически относилась к религии - особенно к мощной католической церкви - к монархиям и наследственной аристократии. Философия Просвещения оказала влияние на начало французских и американских революций и конституций.
Научная революция началась с публикации гелиоцентрической (солнечно-центрированной) теории вселенной Николая Коперника в 1543 году. Многие открытия научной революции включают три закона движения планет Иоганна Кеплера, теории движения и инерции Галилео Галилея и новый взгляд Тихо Браге о звездах. Научная революция закончилась открытием Исааком Ньютоном закона гравитации и понимания механической вселенной в конце 1600-х годов.
С каждым новым научным открытием, принятое иудео-христианское понимание вселенной менялось. Постепенно мыслители приняли коперникано-ньютоновскую парадигму. Согласно этой парадигме, в то время как Бог создал вселенную, наука определила ее, и именно благодаря науке люди могут понять ее. Интеллектуалы начали видеть вселенную как бесконечную и полную движения. Эта парадигма положила начало философии Просвещения и принятию разумных мыслей человечества.
Нельзя не подчеркнуть, насколько инструментальные идеи Просвещения сыграли важную роль в изменении истории и общества во всем мире. Мы до сих пор дорожим многими идеалами Просвещения. Некоторые из научных теорий развивались, но многие остаются такими, какими авторы Просвещения написали их.
Идеи религиозной терпимости и разделения церкви и государства действительно привели к сокращению войн из-за религиозных различий. По мере ослабления власти церкви такие общества, как масоны и иллюминаты, набирали обороты. Литературные салоны и кофейни стали новыми местами для общения и обсуждения идей. Образование для детей стало более распространенным, и было создано больше университетов. Уровень грамотности резко возрос, и были введены публичные библиотеки и музеи
Объяснение:Концепции Просвещения привели ко многим революциям, которые оказали огромное влияние на изменение истории и общества. В 1688 году английские протестанты сыграли важную роль в свержении католического монарха Иакова II и установлении протестантских монархов Уильяма и Марии. Впоследствии английский парламент ратифицировал новый Билль о правах, предоставляющий англичанам больше личных свобод.
Гетьман Іван Мазепа є чи не найзнанішим у світі українцем. Він – герой численних європейських хронік, творів незліченної кількості митців, серед яких достатньо згадати Байрона, Пушкіна, Гюго, Словацького, Рилєєва, Чайковського. Разом з тим попри помітну роль у європейській історії Мазепа залишається напрочуд суперечливою постаттю в історії українській.
Українська нація не є єдиною щодо оцінки діяльності одного з найвидатніших її представників і через 3 сторіччя по його смерті; фахівці часом дотримуються цілком полярних думок; бракує єдності в поглядах і серед громадськості. Для одних Мазепа – "зрадник" і "запроданець", для інших – ікона й героїчний символ національно-визвольної боротьби.
Події в Полтаві, де громада міста намагається встановити пам'ятник гетьманові, долаючи опір окремих політичних сил і чиновників, засвідчують, що проблема ролі Мазепи в українській історії давно вже вийшла за межі суто наукового інтересу, являючи собою інтерес громадсько-політичний, і набула особливої гостроти в контексті відродження державності.
Це есе є невеликою спробою бодай на крок наблизитися до спільної оцінки власного минулого – такої потрібної нації для того, аби торувати шлях у спільне майбутнє.
Патріот чи зрадник?
Перш ніж вдаватися до аналізу проблеми, слід зробити декілька істотних зауважень. Фактів (документів, свідчень очевидців, речових пам'яток тощо) щодо діяльності гетьмана Мазепи не бракує. Втім, як відомо, голі історичні факти стають значущими лише тоді, коли їм надають відповідної інтерпретації. Інтерпретуючи постать Мазепи в українській історії, ми маємо виходити, по-перше, з конкретних умов його доби, а по-друге, – з інтересів української нації, політичним лідером якої Мазепа був упродовж 22 років.
Прислухаймося спершу до тих, хто вже 300 років зве перехід Мазепи на бік шведського короля під час Північної війни зрадою. Їхні голоси завжди було чути найдужче, особливо гучно вони лунають із північного сходу. Кого ж у такому разі зрадив Мазепа? Російська православна церква проголосила гетьманові анафему (досі чинну) за зраду особисто царя Петра І. Справді, зрада – то тяжкий гріх, за який карає Господь і вкривають презиртвом люди. Але чи міг гетьман зрадити монарха?
Цілком очевидно, що відносини між Мазепою й Петром І не можна розглядати як звичайні людські стосунки. Бог-бо створив людей рівними, а між гетьманом і царем рівності не існувало. Це були відносини очільників двох державних формацій: Гетьманщини та Московщини, причому друга встановлювала протекторат над першою на підставі Переяславської угоди 1654 р. Коломацькі статті, що їх підписав Мазепа, формально підтверджували чинність цієї угоди, до якої було додано ще декілька пунктів. У таких політично-правничих відносинах не могло йтися про "зраду" – хіба що про порушення угоди або її розірвання.
Документально засвідченим є такий факт: коли Мазепа звернувся до Петра І з проханням надати йому до розпорядження козацьке військо, аби захищатися від наступу поляків, цар відмовив йому. Таким чином, Петро І першим порушив умови українсько-російського договору, відповідно до якого цар був зобов'язаний боронити Україну від ворогів. У відповідь гетьман скористався jus resistendi – правом васала повстати проти свого сюзерена, якщо той не дотримується своїх зобов'язань. Так само вчинили провідник лівонської шляхти Йоганн фон Паткуль, що виступив проти Швеції; Станіслав Лещинський, котрий боронив польські шляхетські вольності проти саксонського абсолютизму; господар Молдови Дмитро Кантимир, який повстав проти Османської імперії; Ференц Ракоці, що намагався усунути Габсбургів від влади в Угорщині.
Мазепа не був одинаком і в Україні. Разом із ним на бік шведів перейшли козацька старшина, тобто українська політична еліта, тисячи козаків і запорожці. Останні відстоювали інтереси українського народу, синами якого були, й особисто нічим не були зобов'язані російському цареві. Зраджувати, зрештою, можуть окремі люди, а не цілі народи.
