Сталин адекватно оценивал свои возможности и были моменты, когда ему приходилось где-то уступать партии. Он играл в политические игры, какие-то комитеты упразднял, какие-то обновлял. В частности, в октябре 1952 года на 19 съезде ВКП (б) было принято решение о переименовании партии в КПСС. Но сути дела все эти изменения не меняли. Сталин никому и ни за что не собирался уступать власть, он считал себя системой, сильной системой, системой, выигравшей войну. «Я есть – система, я есть - сила» - говорил об про себя. И теперь, когда некоторые смельчаки захотели подержать ему вожжи правления, он троекратно ужесточил политический режим, путем новой волны репрессий. Сталина боялись уже все, и даже дети, несмотря на то, что он считался лучшим другом детей.
Китайская стена- это великое заграждение русов от китайцев. Почти три года назад, 07.11.2006 г. в журнале «Organizmica» была опубликована статья В.И. Семейко «Великую китайскую стену строили… не китайцы!», в которой президент Академии фундаментальных наук Андрей Александрович Тюняев высказал свои соображения о некитайском происхождении «Китайской» стены:
– Как известно, к северу от территории современного Китая существовала другая, гораздо более древняя цивилизация. Это неоднократно подтверждено археологическими открытиями, сделанными в частности, на территории Восточной Сибири. Впечатляющие свидетельства этой цивилизации, сопоставимой с Аркаимом на Урале, не только до сих пор не изучены и не осмыслены мировой исторической наукой, но даже и не получили должной оценки в самой России. Что же касается так называемой «китайской» стены, то говорить о ней как о достижении древней китайской цивилизации не совсем правомерно. Здесь для подтверждения нашей научной правоты достаточно привести только один факт. БОЙНИЦЫ на значительной части стены НАПРАВЛЕНЫ НЕ НА СЕВЕР, А НА ЮГ в сторону Китая! И это отчётливо видно не только на наиболее древних, не реконструированных участках стены, но даже и на недавних фотографиях и в произведениях китайского рисунка.
Также было сделано предположение о том, что на самом деле «Китайская» стена была построена для обороны от китайцев, которые впоследствии просто присвоили себе достижения других древних цивилизаций.
На древлянський землі в 945 році спалахнуло перше в Київській Русі антифеодальне повстання, яскраво описане в Іпатіївському літописі. Древляні виступили проти непомірних поборів київського князя Ігоря і відмовилися сплачувати йому данину, після чого древлянський землі остаточно відійшли до Київської Русі.
Перша згадка про Житомир у літописі відноситься до 1240 року — у зв'язку з походом на захід військ Батия після розгрому Києва. Під час монголо-татарської навали Житомир було повністю розорено й зруйновано. До XVII століття Житомир страждав від татар ще декілька разів.
У 1320 році житомирська фортеця опинилася в руках литовських князів. У ці ж роки почастішали набіги кочівників. Місцеве населення будувало оборонні споруди з підземними ходами, на залишки яких ще й понині наштовхуються будівельники.
В 1399 р. монгольські війська хана Едігея, розгромили дружину князя литовського Вітовта, захопили і розграбували Житомир. За словами літописця, «... без міри багато зла сотворіша» набіги кримських татар у 1469 році. У 1444 році Житомир одержав магдебурзьке право. Місто поступово зростало, будувалося, розвивалися ремесла, торгівля. Його центром і найбільшою спорудою був замок. У 40-х роках XVI століття він був перебудований і укріплений за проектом місцевого зодчого Семена Бабинського. Його товсті фортечні стіни були оточені оборонним ровом, заповненим водою.
В 1482 р. місто зруйнувала орда хана Менглі-Гірея. В 1559 р. Житомир стає повітовим містом з «привілеєю на повітові сейми». Польський історик Павло Клепацький стверджує, що це був період розквіту міста Житомира. Місто вело жваву торгівлю з містами Литви та Польщі і навіть з більш віддаленими містами.
Після Люблінської унії 1569 р., яка розірвала єдинство православного давньоруського народу, Житомир знаходиться під ярмом потужної європейської держави — Речі Посполитої, шляхетської Польщі. Незабаром місто стає центром староства, яке входило до складу Києвського воєводства. Але одночасно було власністю окремих польських магнатів.
У 1571 р. у місті нараховувалося 117 дерев'яних будинків, у порівнянні з литовським періодом зменшилася кількість населення. Історик М.С. Грушевський на підставі вивчення літописних документів 16 століття прийшов до висновку, що в цей період в Житомирі відбувся занепад торгівлі та зменшився потік транспорту через місто. Деякі історики припускають, що це пов'язано з міграцією населення в Запорізьку Січ. Таким чином рятувалася православне населення від гніту польсько-католицьких магнатів і засаджуваних європейських цінностей. Житомирська православна біднота активно бере участь у козацько-селянських повстаннях кінця XVI — початку XVII століть.
Після Андрусівскьго миру 1667 р. Житомир залишився у складі Речі Посполитої. Польща повернула Московській держави Смоленський і Чернігівські землі, староруське місто Київ, визнала возз'єднання з Московською державою Черкащини.
Втративши головний адміністративний центр Києвського воєводства, Річ Посполита робить Житомир головним містом одночасно двух повітів — Київського і Жітомірського. Ця історична подія визначила розвиток міста як важливого адміністративного центру.
З 1668 р. відповідно до Гржімулотовского трактату Житомір фактично є центром Київського воєводства. Тут проходять воєводський сейм польської шляхти. Конституцією Речі Посполитої Київський повіт у 1724 р. приєднаний до Житомирського. У цьому ж році в Житомир переведена католицька єпархія, заснований монастир єзуїтського ордену і колегіум з власною школою.
Посилюється окатоличування православного населения.
На Замковой площі в 1746 р. споруджений могутній католицький кафедральный собор св. Софії. Це одна з найдавніших пам'яток архітектури Житомира.
У 1768 р. у Житомирі відбувся суд над учасниками православного народно-визвольного коліівского повстання, якому згодом Тарас Шевченко присвятив поему «Гайдамаки». Три тисячі людей були страчені польською владою в с. Кодня.
Конституцією Речі Посполитої 1775 р. Житомир в числі столичних міст польської корони визнаний першим після Кракова і отримує сенаторську гідність. У місті діяв цивільний та військовий уряд.