Відповідь:
Торгові ряди площі були виготовлені з легких порід дерева — ялини і сосни, «дахом» для них служили шатрові покриття — навіси, які надійно захищали городян і заморських гостей від негоди. На дерев'яних дахах спеціально рубали захисні символи у вигляді голови коня, яка, за народними повір'ями, оберігала купця і майстрів від лихих людей, розбою і псування товарів. Київський торг володів суворим адміністративним поділом: окремо стояли ряди залізних справ майстрів — ковалів і бронників, гончарів і шкіряників, прославлених у всій Європі золотих справ майстрів. Відводилося особливе місце для рядів іноземних гостей, що привозили до Києва дивовижні товари: прянощі, шовк, міцні вина і пахощі.а дерев'яних дахах спеціально рубали захисні символи у вигляді голови коня, яка, за народними повір'ями, оберігала купця і майстрів від лихих людей, розбою і псування товарів. За свідченням проведених у 1972-1975 рр. археологічних робіт, всю велику територію і базарну площу покривав дерев'яний настил — бруківка, що спеціально кріпилась на вбитих в грунт товстих дубових палях, оберігаючи її від гниття. Така бруківка широко використовувалася не тільки на Подолі, а й на всіх основних площах і центральних вулицях стародавнього Києва. У центральній її частині, в радіусі 10-15 м розташовувався кам'яний поміст — паперть, вся довколишня площа якого була покрита кам'яними плитами. У спорудженні паперті використовували соснові колоди діаметром близько 20-25 см, довжиною до 4,5-5 м. Основа рубилась в знаменитій слов'янській техніці: рубкою «в обло» зверху міст обкладався каменем-валуном з плінфою (давньоруською цеглою), спеціально приготовленою для будівельних цілей. На паперті знаходилося шкіряне било — спеціально виготовлений величезних розмірів і підвішений на палях барабан, в який вдаряли, закликаючи народ на віче або для оголошення княжих указів і статутів. Зручне географічне положення дозволяло якнайкраще використовувати площу для торгового зростання Києва. Стіни цієї частини міста примикали до річки Почайни — першого причалу, і спорудженому прямо біля берега цілому комплексу складів і сховищ, що належали київським купецьким гільдіям і іноземним гостям, які широко використовували Дніпровське узбережжя у веденні торгівлі. З усіх боків оперезаний ремісничими кінцями-кварталами, торг замикав в собі своєрідний центр, до якого сходилися всі без винятку вулиці. До того ж, тут, на торгу, обов'язково розташовувалася «Митна хата». «Мито» — особливий податок, який вилучали ринкові губні старости з усіх приїжджих, бажаючих торгувати, — як киян, так і іноземців. У ХIV-ХV століттях Торжище стає найголовнішим економічним центром Києва. Розвитку Торжища сприяло Київське братство, яке об'єднувало міщан 17 ремісничих цехів, і Межигірські обійстя Запорізької Січі, а також переведення сюди в 1797 році з міста Дубно контрактового ярмарку, на якому укладалися контракти-угоди на оптову купівлю-продаж ремісничих, промислових виробів, сільськогосподарської продукції, на продаж, куплю, оренду поміщицьких маєтків, а також оформлялися кредитні операції, заклад маєтків, грошові позики, сімейні справи поміщиків, пов'язані з майном (шлюбні договори, виплата приданого, заповіту) і так далі. Всі угоди реєструвалися в Головному цивільному суді і відбувалися взимку щорічно спочатку в будівлі магістрату, а потім в особливому контрактовому будинку. На Житньому базарі неподалік від нинішнього Житнього ринку двічі на рік збиралися людні ярмарки. Аж до ХVІІ-ХVІІІ століть на Подолі розміщувалися торгові колонії: «вірменський квартал», «грецький квартал», генуезький, турецький та інші «двори». З 1797 р. відбувалися щорічні контрактові ярмарки, які дали сучасну назву центральній площі району. В ХІХ ст. тут будується чимало цікавих пам'яток архітектури (Контрактовий будинок, Гостиний двір, будинок Сухоти та ін.), остаточно формується історична забудова району, яка переважно дійшла до нашого часу.
Пояснення: выбери что-то
Реорганизация политического строя Франции в той форме, которая была предусмотрена Конституцией 1946 г. , во многом не оправдала возложенных на нее задач и быстро утратила привлекательность в глазах французов. Страна практически вернулась к "режиму Собрания", столь единодушно критикуемому на примере Третьей республики. За двенадцать лет сменилось сорок пять правительств, было несколько длительных министерских кризисов. Этому как недостаточная проработка самого механизма функционирования норм основного закона, так и периодические отступления от них на практике. Одной из важных причин кризиса Четвертой республики была затяжная война в Индокитае, поглощавшая огромные ресурсы, "от которой правительство Франции не могло отказаться, так же как не могло и выиграть"10.
В 1947 году произошел распад трехсторонней коалиции, а в 1948-1951 гг. была восстановлена мажоритарная избирательная система. Широкое распространение получила практика делегированного законодательства. Частичному пересмотру в сторону усиления власти президента подверглась в 1950 году Конституция Франции11. По результатам следующей конституционной реформы 1954 г. премьер-министр был наделен дополнительными полномочиями по роспуску Национального собрания, упрощался порядок получения вотума доверия правительством (простым большинством голосов) , отменялись положения Конституции о коалиционном правительстве. Были расширены также права Совета республики, который превратился в полноправного участника законодательного процесса. Одновременно, без прямого пересмотра соответствующих положений, путем конституционной практики произошло фактическое усиление роли и влияния президента.
Обострение политической обстановки и отход от основных принципов Конституции 1946 г. привели в конечном итоге к падению Четвертой республики и ее замене в 1958 г. Пятой республикой.
В мае 1958 г. в обстановке военного мятежа в Алжире парламент призвал к власти генерала де Голля и наделил его правительство чрезвычайными полномочиями. Правительство спешно подготовило проект новой Конституции, который в сентябре 1958 г. был одобрен на референдуме 79,2 % голосов его участников и с октября 1958 г. вступил в силу.
ЗАКЛЮЧЕНИЕ
Причинами падения Четвертой республики были, как уже подчеркивалось выше: недостаточная проработка самого механизма функционирования норм основного закона, периодические отступления от них на практике, следствием чего явились частая смена правительств, постоянно сотрясавшие страну правительственные кризисы и, в конечном счете, утрата веры французов в реформы. Четвертая республика несла в себе пороки Третьей