Клятва Ганнибала — клятва в вечной ненависти к Риму, которую принёс юный Ганнибал Барка своему отцу Гамилькару.
Об этой клятве бежавший из Карфагена Ганнибал в 193 г. до н. э. рассказал царю Антиоху, когда тот заподозрил карфагенянина в связях с римлянами:
Когда, Антиох, я был ещё малым ребёнком, мой отец Гамилькар как-то во время жертвоприношения подвёл меня к алтарю и заставил поклясться, что никогда не буду я другом римского народа. Под знаком этой клятвы я воевал 36 лет, она же изгнала меня из отечества во время мира, она привела беглецом в твой царский дворец, и если ты обманешь мою надежду, я, ведомый все тою же клятвой, разузнавая, где еще есть военные силы, где есть оружие, по всему свету стану искать и найду врагов римлянам. Так что если твоим приближенным любо множить перед тобою мои вины, пусть они поищут для этого другой повод. Я ненавижу римлян и ненавистен им! Свидетелями правдивости моих слов да будут мой отец Гамилькар и боги. Итак, если ты размышляешь о войне с Римом, Ганнибал будет среди первых твоих друзей, но если что-то тебя вынуждает к миру, на это ищи себе другого советчика[1].
Объяснение:
Га́лицько-Воли́нське князівство, або Ру́ське королі́вство (лат. Regnum Russiæ[1] / Rusie[2]) — монархічна держава у Східній Європі. Існувало у 1199—1349 роках. Керувалася князями і королями із династій Рюриковичів, П'ястів та Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства у 1199. Після коронації Данила Романовича у 1253, стало Руським королівством, спадкоємцем Київської династії, продовжувачем європейських, руських, політичних і культурних традицій.
Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля) а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм — Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство.
Проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща, Угорщина, з середини XIII століття — Золота Орда і Литва. Для протидії сусідам неодноразово укладало союзи із католицьким Римом, Тевтонським Орденом.
Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції боярської шляхти у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: Галичина була захоплена сусідньою Польщею, а Волинь поступово інкорпорована Гедиміновичами до Великого князівства Литовського після смерті останнього руського короля та волинського князя Любарта. Угорщина не визнала анексії Галицької землі Польщею у 1387 р. У 1434 році на його території було створено Руське, а в 1462 — Белзьке воєводство.
Объяснение:
